собаківник, сучий син єфрейтор Гургула, і досі крутиться коло нього зі своїми блохастими вихованцями, бо сподівається, що на дем¬бель поїде сержантом — це за свої собачі заслуги.
А колись усе було не так. І напивався Ен-Ша рідше, і полю¬вав розкішніше. Але про все спочатку.
Коли він прибув за призначенням до нас у лісову шарагу, буяла весна, а його лице паленіло афганськими сонцем і віт¬ром. З тієї країни він привіз не лише засмагу, а й дві підпол- ковницькі зірки, бойовий орден, легку контузію і якийсь такий спраглий полиск очей. Ен-Ша був високий і ставний, страшен¬но схожий на справжнього білого офіцера, якими їх любовно зображують у наших історико-революційних фільмах. Надто коли вдягав польову форму.
Новий начальник штабу — це подія, що всіх дуже стри¬вожила в нашому гофрованому легіоні. Але він почав лагід¬но — з того, що посіяв нарциси на газоні перед штабом. І потім ревно пильнував за тим, як вони розвиваються. У травні нарциси заквітли, і він, зриваючи щоденно по квіт¬ці, а часом і по три, носив їх штабній машиністочці Терезі, оскільки інших жінок у полі зору не водилося. Якщо, звісно, не лічити тлустезної кухарки тьоті Люди, що її часом з ве¬ликого п'яну дер котрийсь із дідів.
Так от, нічого іншого Ен-Ша, здавалось би, й не робив — доглядав за квітами, слухав, засівши в альтанці, свій «Нешнл панасонік» з одеситами або Висоцьким, а ще іноді пополу- днями катав ту ж машиністочку Терезу лісовими околицями
на своєму помаранчевому італійському мотоциклі марки «Дукат». Кажуть, що часто бачили, як вони удвох виходили з лісу, тримаючись за руки, вона бліда й вим’ята, з трав’яни¬ми відбитками на ліктях і дитячих колінцях, він засмаглий і напрасований, завжди схожий на білого офіцера, особливо коли закурював. Його сім’я перебувала десь до біса дале¬ко — чи то в Новоросійську, чи в Новосибірську — не має, зрештою, значення де. 25
А чому ми всі стривожилися, коли він приїхав, то це тому, я
що не хотіли, аби він зруйнував нам нашу лафу. Бо мали в тому «
лісі не службу, а справді мед — звісно, для тих, кому перева- н
лило за рік. Пальцем об палець не вдаримо, в хуй не дунемо, с
дихаємо свіжим повітрям, граємо на гітарах, масу давимо і *
вночі, і вдень. Через добу виходимо в караул — от і вся служ- «
ба. Все одно що якісь пенсіонери-сторожі на гражданці. На- “
чальником караулу ходить сержант — ясна річ, свій чувак, бо 2
куди він дінеться. Так що ми навіть на пости не завше вилази- ?
мо, особливо вночі. На це в нас є третій пост — ближче до штабу. Там наш вартовий виконує найвідповідальнішу місію — шухер. І якщо хто-небудь з офіцерів надумає рушити з пере-віркою, третій пост устигає задзвонити в караулку, щоб усі інші вартові повискакували через ліс на свої пости, а бодр¬ствующие дисципліновано посідали в караулці з партійними газетами і військовими статутами.
Але Ен-Ша раптово взявся за службу — згідно з нашими найгіршими передчуттями. Вже, мабуть, достатньо нарозслаб-
