Усіх, хто йому попадався, можна було відразу й судити — на це є відповідна стаття. Але він вважав, що спроможний і сам карати злочинців. Тож починав нас ґвалтувати — давав одну зі своїх улюблених вводных, наприклад, пожежа на тре¬тьому посту, і всі ми, виваливши язики, бігали туди й назад з відрами, лопатами, піском і водою, тарабанячи на собі вогне¬гасники, і так разів п’ять-шість, а час, який він фіксував, ро¬бився все гіршим і гіршим, аж поки ми не перетворювались у загнаних коней-здохляків. Тоді він давав відбій і починав дов¬бати нас морально. Спершу знаходилися серед нас і такі, що не виконували його команд, ми ж усе-таки вільні лісові хлоп¬ці. Але в нього були залізні долоні каратиста. І після того, як він зламав носа Грузинові, ніхто більше й не залупився.
Вгадати його наміри, дії, час перевірки було неможливо. Він міг заявитися о третій ночі і о п’ятій пополудні, через двері, через вікно в їдальні, через люк в акумуляторній. Часом при¬ходив у доброму гуморі (надто коли полювання виходило вдатним), і якщо в караулі все виглядало більш-менш, садо¬вив кількох караульних білувати скривавлену тушу — ми сприймали це як заохочення. А він пив з нами чай, розповідав анекдоти про статеві надмірності і частував усіх куривом з фільтром. Незрозумілістю аж хлюпало з нього навсібіч, а не¬постійність, напевно, була його девізом.
За такого розкладу нам лишалось одне — тягнути службу чесно, як і належиться, щоб відвідини Ен-Ша не ставали для караулу розгромами. Усіх нас дістало гуцикати за два кіломет¬ри з вогнегасниками на горбах або ялозити черевами по гря¬зюці під колючим дротом.
Поступово ловець став помічати, що вартові на постах тепер уже постійно. До яких лише нових викрутасів і парти¬занських хитрощів не вдавався — упіймати в караулці не міг нікого. Підсумовуючи свої здобутки, він, як звичайно вга¬шений, одного разу проголосив таке: «Злочинці, завершився перший етап моєї з вами війни. На пости виходити я вас, здається, навчив. Але війна триває, сини мої! — Його п’яна патетика робилася зловісною. — Тепер я доведу вам, що ви, хоч і стоїте на постах, однаково ні хріна не охороняєте, і пер- шому-ліпшому диверсантові зняти вас просто, як два пальці облизати!»
Того ж таки вечора він привіз свою курву молоду вчитель¬ку з Качанівки до нас на територію і; заглушивши помаранче¬вого чорта в бузинових заростях поблизу стадіону, до першої темряви віддавався з нею розпусті, про що свідчили вчитель¬чині зойки, відловлювані вартовим третього посту. Потім мо¬тоцикл начебто завівся і від’їхав, за даними з того ж третього посту, в бік^тієї ж таки Качанівки. Ми з полегшею відітхнули, бо навіть і не сподівалися, що о другій ночі Ен-Ша вилізе з-під ковдри своєї подружки і, озброєний самою лише зухвалістю, прооре вісім кілометрів лісовою хащею, а тоді нечутно вирине з-поза сховища № 33 на першому посту. Вартовим тоді стояв один моторний парубок на другому році служби. Йому стра¬шенно хотілося спати, тож він не так вартував, як визирав, чи не йде з дороги зміна. Ен-Ша налетів на нього ззаду, згріб під себе, заткнув рота ганчіркою і, вирвавши карабін та знявши з пояса набої, зв'язав його своїм ременякою і так полишив ле¬жати на території посту, між сховищами № 33 і 34. А сам повз караулку прокрався на другий пост, де вартовий саме солодко спав, охороняючи бойову техніку і постеливши шинелю на запасному колесі для скрепера. Для того щоб заволодіти і його зброєю, Ен-Ша не довелося застосовувати силу і спритність. І вартовий навіть не почухався.
Не почухався він і трохи згодом, коли під караулкою по-чалася стрілянина — то Ен-Ша палив у небо відразу з обох карабінів. Блідий і нажаханий начкар на ватяних ногах вилетів з караулки і ослупів, побачивши перед собою нашого супер¬мена у войовничому запалі.
«Доповідаю, сержанте, — захрипів Ен-Ша, — на першому і другому постах вартові обеззброєні і знищені підступним ди- версантом!.. Крім того, тебе вже теж немає: зачувши постріли, ти мав би підняти караул і зайняти оборону, а не вискакувати надвір під мої кулі, наче останній йолоп!»
У сержанта тремтіли губи й коліна, і він нічого не від¬повів. Обидвох збезчещених вартових Ен-Ша тут-таки зняв з караулу, і увесь наступний день вони прозаймалися тим, що доводили до ідеального блиску всі полкові сортири. Решту
