вояцьку за Очаків! Він Ольгу готував мені, Казав: «Діждуся я чи ні?!» — Тут Ленський мало не заплакав І мадригалом жалібним Навіки попрощався з ним.
XXXVIII
Тоді ж в елегії печальній Він батька й матері, в сльозах, Увічнив прах патріархальний... Ох! На житейських борознах Скороминущі покоління, З небес таємного веління, Як жниво, стигнуть і падуть; Наступні їм услід ідуть... Так наше плем'я безтурботне Росте, хвилюється, кипить І до могил дідів тіснить. Та прийде він, наш день скорботний, І наші внуки в добрий час Із світу витіснять і нас!
XXXIX
Тим часом упивайтесь, друзі, Життям, як маєво, легким! Я знаю: в радості і тузі Не варто дорожити ним; Закрив я очі на омани; Та ще надія, дар жаданий, Здалека часом вигляда: Без непримітного сліда Я не хотів би світ лишити. Живу, пишу не для хвали; Та марю, щоб пісні могли Мій день печальний пережити, Щоб друг мій вірний серед мук Про мене нагадав хоч звук.
XL
І хтось, у роздуму хвилини, Здригнеться над рядком моїм, І тиха Лета не поглине Моїх співучих строф і рим. І може (о солодка мріє!) — Гучною славою окриє Якийсь невіглас мій портрет І скаже: то ж то був поет! Прийми ж мою подяку щиру, Прихильче мирних аонід, Що віднайдеш мій тихий слід І давню пошануєш ліру, Чия незаздрісна рука Потріпа лаври старика!
Глава третя
Elle etait fille, elle etait amoreuse. Malfilatre*
I
«Куди? Ох, ці мені поети!» «Пора, Онєгіне, мені!» «Я не держу тебе, та де ти Марнуєш вечір день при дні?» «У Ларіних».— «Їй-богу, диво! Та чи воно ж таки можливо Туди так пильно учащать?» «Звичайно».— «Чудно, що й казать! Я бачу й без твого визнання: По-перше (ну, вгадаю я?), Російська проста це сім'я, Гостей невпинне частування, Розмови про вчорашній сон, Про дощ, про скотний двір, про льон...»
Вона була дівчина, вона була закохана. Мальфілатр (Франц.). — Ред.
II
«Я тут біди ще не вбачаю». «Нудота, друже, от біда!» «Я світ ваш модний зневажаю; Серед родинного гнізда Я можу...» — «Ох, ізнов еклога! Та годі, любий мій, на бога! Ну що ж? Ти їдеш: хай щастить! Ах, слухай! Як би хоч уздріть Оту Філліду, слави варту, Оту натхненницю пера, І сліз, і рим, et cetera?.. Представ мене!» — «Тебе?» — «Без жарту!» «Гаразд».— «Коли ж?» — «Хоч зараз. Там, Звичайно, раді будуть нам.
III
В дорогу ж». Рушили другове, З'явились; розіслав для них Закон гостинності готовий Ряд послуг, іноді й тяжких. Відомий звичай стародення: Несуть на блюдечках варення, На стіл воскований мерщій Брусничний подають напій.
