. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
IV
Додому, вже пори нічної, Вони не їдуть, а летять17. Підслухаймо ж, про що герої Між себе тихо гомонять: «Ну, що, Онєгін? Позіхаєш?» «Це звичка, Ленський».— «Та скучаєш Ти більше».— «Ні, як і раніш. Одначе пізно вже. Скоріш, Скоріше поганяй, Андрюшко! Дурні місця! Дурна пора! До речі: Ларіна стара Пресимпатична, хоч простушка; Ох! Від брусничної води Мені б не сталося біди!
V
Скажи: котра із них Татьяна?» «А та, задумлива, смутна І мовчазлива, як Світлана, Що все сиділа край вікна». «Невже ти в меншу залюбився?» «А що?» — «На другій я б спинився, Коли б поетом був, як ти. Життя в тій Ользі не найти. Як у Вандіковій Мадонні; Червоний вид її — немов Дурний цей місяць, що зійшов На цім дурнім небеснім лоні!» Поет щось холодно сказав І потім цілу путь мовчав.
VI
Візит Онєгіна чимало Збудив у Ларіних розмов, Сусідство теж до діла встряло, І прослух між людьми пішов. Найшлася язикам робота! Усяко міркували потай І ладили не без гріха Татьяні, звісно, жениха; Поважно деякі казали, Що вже й весіллю вийшов строк, А тільки модних обручок, Мовляв, і досі не дістали. Про Ольгу й Ленського у них І поговір уже затих.
VII
Татьяну молоду гнівили Людські пересуди й чутки, Та чар якийсь незрозумілий Закрався у її думки; У серці мрія зародилась; Прийшла пора — любов явилась. Так зерно під огнем весни Росте з земної глибини. Давно палало поривання, Уяві снився молодій Чуття палкого дар страшний; Давно сердечне умлівання У груди стиснені лилось, І ждала дівчина... когось.
VIII
Діждалася... Відкрились очі; «Це він!» — подумала вона. Тепер, ой леле! дні і ночі, І сну жарота самітна. Все повне ним; чудесна сила Мрійливу діву охопила Тісним кільцем. Докучні їй І гомін лагідний людський, І погляд челяді дбайливий, З журбою в глибині очей Вона не слухає гостей, Клене в душі їх рій шумливий, І їх одвідини гучні, І всі розмови їх нудні.
IX
Тепер з яким вона тремтінням Солодкий розгорта роман! З яким кипучим оп'янінням П'є чашу пристрасних оман! Диханням творчості живої Одухотворені герої, Коханець Юлії Вольмар, Малек-Адель і де Лінар, І Вертер, мучень бунтівливий, І незрівнянний Грандісон18, Що нам лиш навіває сон,— Усі в уяві нетерпливій В єдиний образ одяглись, Усі в Онєгіні злились.
X
Взірець узявши з героїні Своїх улюблених творців, Подібна Юлії, Дельфіні, Татьяна в тишині лісів Їз томом
