ХL
Колись у цьому я романі (Прошу початок пригадать) Хотів на жвавий лад Альбані Бал петербурзький описать; Шкода! Удавшись в марнослів'я, Про дамські ніжки лиш зумів я Припом'янути в тих рядках. По ваших люблених слідах, О ніжки, годі вже блукати! Пора, забувши юні дні, Набратись розуму мені, Діла і мову виправляти, І в зошиті під знаком п'ять Ліричні відбіги спинять.
ХLІ
Одноманітний і безумний, Як вихор юних днів і мрій, Кружляє вальса вихор шумний, Мелькають пари по одній. Провчити Ленського поклавши. Онєгін, усміх заховавши, Іде до Ольги, стан обвив, У бистрім танці закрутив І на стілець її саджає, Тихенько, ніби віч-на-віч, Про те про се заводить річ, І знов танець розпочинає. Всі здивувались. Ленський сам Не хоче вірити очам.
ХLIІ
Мазурка розляглась. Бувало, Як загримить мазурки звук, У пишній залі все дрижало, Ламав підлогу закаблук, Тряслися, деренчали рами; Тепер не те: і ми, і дами Паркетом плинемо сковзьким; Лишень у закутку глухім Мазурка й досі зберігає Ознаки давні: і стрибки, І довгі вуса, й каблуки Ті самі; тут їх не зміняє Химерна мода, наш тиран, Біда сучасних росіян.
ХLІІІ. ХLІV
Буянов, братик мій завзятий, Враз до Онєгіна підвів Татьяну й Ольгу — вибирати Одну до танцю повелів. Онєгін Ольгу вибирає Схилившись, ніжно промовляє Якийсь банальний мадригал І руку тисне. Юний пал Дівочих гордощів розлився Рум'янцем на її щоках. Все бачив Ленський. У грудях Огонь ревнивий розгорівся; Проте, стримавши гнівний тон, Він кличе Ольгу в котильйон.
ХLV
Не може Ольга. Що? Не може? Так, так, бо слово вже дала Онєгіну. О боже, боже! Що чує він? Вона могла... Іще дитя,— а вже зрадлива, Уже кокетка пустотлива! Уже навчилась хитрувать, Уміє слово вже ламать! Яка образа і покара! Мов грім серед ясного дня! — Він вибіг, скочив на коня І мчиться. Пістолетів пара, Дві кулі — рада лиш одна, Щоб змити кривду цю до дна!
Глава шоста
La, sotto i giorni nubilosi e brevi, Nasce una gente a cui l'morir non dole. Petr.*
I
Онєгін, з Ольгою сидівши, Відсутність друга постеріг; Бажання помсти вдовольнивши, Нудьгу прогнати він не міг. За ним і Ольга позіхала, Очима Ленського шукала, І нескінченний котильйон Її томив, як прикрий сон. Нарешті кличуть до вечері. Постелі стелять; для гостей Широке місце від сіней Аж до дівочої, по двері. Онєгін тільки з-між усіх Додому рушив на нічліг.
Там, де дні хмарні й короткі, родиться плем'я, якому вмирати не боляче. Петр[арка] (італ.).— Ред.
