Між баб, дітей та лікарів.
ХL
Та хай у далечі темніла Чи інша доля, чи така,— Поета мрійного убила, Читачу, другова рука! Є місце: в тиші староденній, Де жив улюбленець натхнення, Корінням дві сосни зійшлись; Струмки під ними розлились І в луг розбіглись недалекий. Там ратай любить спочивать І жниці воду набирать Опівдні у дзвонисті глеки; Там під покровом верховіть Немудрий пам'ятник стоїть.
ХLІ
Під ним (як дощик починає Весняний прибивати пил) Про Волгу-матінку співає Пастух, ладнаючи постіл, І городянка чепуриста, Прибувши спочивати з міста, Як верхи проїздить вона, Між нивами сама одна, Коня свого там зупиняє, І, від лиця одвівши флер, Наймення того, хто помер, Очима бистрими читає,— І сльози, блиснувши з-під вій, Туманять ясні очі їй.
ХLII
І тихо їде в чистім полі, Пойнята мріями, вона; Тоді про Ленського, про долю Думки снувати почина, Гадає: «Як-то Ольга нині? Тужила довго в самотині, Чи скоро сліз пройшла пора? І де тепер її сестра? Де той відлюдник і злостивець, Той ворог модний модних дам, Дивак, розсварений з життям, Поета юного убивець?» Колись, за кілька, може, літ, Складу про все докладний звіт,
ХLIІI
Та не тепер. Хоч я, читачу, Мого героя і люблю, Та інший час йому призначу, А зараз кину без жалю. Літа до прози нахиляють, Грайливу риму проганяють, І я за нею — жаль сказать — Став лінивіше упадать. Нема колишньої охоти На давній віршувати лад; Нових думок суворий ряд, Нові, не знані ще турботи В житейськім шумі, в тишині Тривожать мирний сон мені.
ХLIV
Спізнав я інші поривання, Спізнав невідану печаль; Нема для перших уповання, А давньої печалі жаль. О де ви, де, солодкі мрії? Де ваша рима — молодії? Невже і справді під кінець Зав'яв юнацький мій вінець? Невже признати довелося Без мудрих елегійних слів, Що не вернуть весняних днів (Як жартома казав я досі)? Невже зав'яв мій юний цвіт? Невже надходить тридцять літ?
ХLV
Так, південь мій настав, панове. Це мушу вам сказати я. Що ж, попрощатись я готовий, О люба молодість моя! Спасибі за хвилини щасні, За сум, за пориви прекрасні, За бурі, за бенкетний грім, За все, за все в житті моїм Спасибі щире. В самотині У шумі людськім я прожив З тобою досить милих днів. Доволі! З чистим серцем нині Я рад на шлях новий ступить, Пора настала відпочить.
ХLVІ
Дай оглянусь. Прощайте, ниви, Де в тиші пропливали дні, Де знав я пристрасті, щасливий, Чи марив у лінивім сні. А ти, натхнення, ти, крилате, Тебе прошу я прилітати! Дрімоту серця оживляй, У закуток мій прилітай, Не дай заснуть душі співцевій, Похолодіти й зачерствіть, А далі й зовсім скам'яніть У людській метушні дешевій, У цім багнищі, де загруз Між
