друзів і служитель муз!40
Глава сьома
Москва, Росії дочко люба. Де рівну ми тобі найдем? Дмитрієв
Як рідну не любить Москву? Баратинський
Зневага до Москви! З мандрівки недарма! Де ж ліпш? — Де нас нема. Грибоєдов
І
Весняним гонені промінням, Із гір потоками сніги Вже позбігали з буркотінням На позаливані луги. Крізь ясний сон природа мила Свій ранок усміхом зустріла; Палають сині небеса; Лісів прозора ще краса Немовби пухом зеленіє. На поле бджілка золота Збирати подать виліта, Долина сохне і рябіє, Стада шумлять, і соловей Співає в німоті ночей.
II
О весно, весно! Час любові! Який несеш мені ти сум, І млосне хвилювання крові, І хвилювання млосних дум! З яким тяжким замилуванням Я упиваюся диханням Солодковійної весни Серед сільської тишини! Чи не для мене раювання,— І все, що серце веселить, Все, що сіяє, що блищить, Утому лиш і нудьгування Вливає в душу що німу, Що всюди бачить тільки тьму?
III
Чи ми не раді повороту Листків, опалих восени, Гірку лиш чуємо скорботу В новому шелесті весни? Чи наше око, що вбачає, Як цвіт природи воскресає, Пригадує зів'ялий цвіт Навіки вмерлих наших літ? І, може, серце наше знову У поетичнім бачить сні Своєї молодості дні, І далеч мрії загадкову, І образ милої живий, І ніч, і місяць чарівний...
IV
Не гайтесь, лінюхи дрімливі, Епікурейці-мудреці, Ви, учні Лєвшина41 щасливі, Ви, тиші красної співці, Ви, сіл околишніх Пріами, І ви, чутливо-ніжні дами, Весна до себе кличе вас, Тепла, квіток, роботи час, Пора проходок в чистім лузі, Пора спокусливих ночей! В поля, утіху для очей, Спішіть, спішіть, кохані друзі, В бричках, каретах, на візках, Міський отрушуючи прах!
V
І ви, читачу мій ласкавий, В своїй колясці виписній Покиньте місто і забави, Порі пристойні зимовій; З моєю музою легкою Над безіменною рікою Послухаємо шум гаїв Там, де недавно, взимку, жив Євгеній мій на самотині, В неробстві тихім і гіркім, Де Таня стрілася із ним І де його немає нині... Нема! Печальний тільки слід Лишив він для майбутніх літ.
VI
Між гір, що піднеслись півколом, Туди ходімо, де струмок, В'ючись, біжить зеленим полем Крізь юний липовий гайок. Там ніжна пісня солов'їна Дзвенить всю ніч; цвіте шипшина І чути плескіт джерела,— Плита могильна там лягла В тіні двох сосен пристарілих, І напис так нам промовля: «Взяла тут Ленського земля, Що згинув рано смертю смілих, Тоді-то, у таких
