чародійниця-зима.
XXX
Прийшла, розсипалась; жмутками Повисла на гіллі дубів, Лягла хвилястими ковдрами У полі, навкруги горбів; Зрівняла береги з рікою Розпушеною пеленою; Блищить мороз. І раді ми З цих жартів матінки зими. Не раде їй лиш серце Тані. Вона не йде її стрічать, Морозну куряву вдихать І першим снігом на світанні Обличчя, груди, плечі вмить; Зимова путь її страшить.
XXXI
Давно пора вже від'їздити, Минувся і останній строк; Вже верх новий давно прибитий До рідко вживаних санок. Обоз домашній, три кибитки, Везуть домашні всі пожитки, Каструлі, дзиґлики, скриньки, Гриби, варення, сінники, Перини та клітки з півнями, Горшки, миски et cetera, Ну, безліч різного добра. Зібралась челядь і сльозами Майбутню окропляє путь; От вісімнадцять шкап ведуть,
XXXII
В боярські сани запрягають, Сніданок варять кухарі, З верхом кибитки накладають; Сварки і гомін на дворі. На шкапі, миршавій, кудлатій, Сидить форейтор бородатий. Всі слуги збіглись до воріт Панів проводити у світ. От сіли, і під крик стокротний Дідівські поповзли санки. «Прощайте, затишні кутки! Прощай, притулку мій самотній! Чи ще побачимось колись?» — І сльози в Тані полились.
XXXIII
Коли освіті добродійній Ми більше відведем границь, То з часом (висновки надійні Із мудро складених таблиць — Літ за п'ятсот) дороги, певно, Налагодить Росія ревно: Шосейний переріже шлях Її в найдальших напрямках, Мости чавунною дугою Окриють вод блакитний шир, Розриємо підніжжя гір; Пройдем зухвало під водою, І заведе хрещений мир На кожній станції трактир.
XXXIV
Тепер нема цього нітрохи42, Мости занедбані гниють, Блощиці в станціях та блохи Заснути людям не дають; У хаті, завсігди холодній, Високомовний, та голодний На показ прейскурант висить, Щоб апетит лише дражнить, І повагом сільські циклопи З напівзотлілим фартухом Лікують руським молотком Легенькі вироби Європи І славлять бога, що завів Дороги з безліччю ровів.
XXXV
Зате в зимові дні холодні Їзда нам серце веселить; Як вірш без думки в пісні модній, Гладкий усюди шлях лежить. Моторні в нас автомедони, Стомити важко наших коней, І верстви через гори й діл Мелькають, ніби частокіл43. Та Ларіна, щоб не платити Прогонів, надто дорогих, На шкапах їхала своїх, І дівчина могла зажити Нудьги дорожньої до дна: Сім день промучилась вона.
XXXVI
Та вже близенько. Перед ними Білокамінної Москви, Як жар, хрестами золотими Старі поблискують церкви. Ах, друзі! З радістю якою Побачив я перед собою Півколо кам'яних домів, Церков, чертогів і садів! Як часто у гіркій розлуці, Печаль стрічаючи нову, Я думав потай про Москву!.. Москва... О, скільки в цьому звуці Для серця руського злилось! О, скільки
