Красунь прозорчасті убори, Людьми ущерть залиті хори, Півколо панночок і дам,— Усе вражає очі там. Тут франти появляють чари — Своє нахабство, свій жилет І неуважний свій лорнет. Сюди відпущені гусари Спішать прибути, прогриміть, Заполонить і полетіть.
LII
Зірок багато єсть у ночі, Багата на красунь Москва, Але найбільше вабить очі Сріблиста зірка ранкова. Але вона, перед котрою Я мовкну з лірою дзвінкою, Зорею ранньою, ясна, Блищить серед красунь одна. Як по-небесному гордливо Землі торкається вона! Як від грудей пашить весна! Як очі дивляться томливо!.. Та годі, годі; перестань: Ти заплатив безумству дань.
LІІІ
Шум, метушіння, сміх, уклони, Галоп, мазурка, вальс... А там, Між двох тіток, біля колони, Чужа усім людським очам, Татьяна дивиться й не бачить, Що серцю суєта ця значить! Їй душно тут... Вона в думках Перелітає по полях Туди, де бідні поселяни, Де самотинності куток, Де світлий котиться струмок, Де квіти, де її романи, Де в тінях липових алей Ввижався він у тьмі ночей.
LIV
Так мисль її далеко бродить: Забуто й світ, і пишний бал; Очей тим часом не відводить Якийсь од неї генерал. Лукаво тітоньки моргнули І ліктем Таню підштовхнули, І кожна прошептала їй: «Ліворуч подивись мерщій!» «Ліворуч? Де? А що там саме?» «Та що вже є, туди поглянь .. Он, недалечко тих-от пань... Там поруч двоє з орденами... Недавно увійшов він в зал...» «Хто — він? товстий той генерал?»
LV
Тут переможниці Татьяні Ми поздоровлення складім І знов ходу свою в романі На путь колишню повернім... До речі, тут сказати маю: Про друга юного співаю І дивину його химер. Благослови ж мене тепер, О музо епосу висока! І, з вірним посохом в руці, Не дай зійти на манівці. Доволі! Скінчена морока! Віддав я класицизму честь,— Хоч пізно трохи, заспів єсть.
Глава восьма
Fare thee well, and if for ever, Still for ever, fare thee well. Byron*
І
В ті дні, коли в садах Ліцея Я безтурботно розцвітав, Читав охоче Апулея, А Ціцерона не читав, В ті дні, при співах лебединих, В повитих тайною долинах, Край вод прозорчастих мені З'явилась муза навесні. В студентській келії проміння Враз засіяло: муза в ній Відкрила юний бенкет свій, Забави вславила дитинні, Діла славетні давнини І серця трепетного сни.
Прощай, і вже як назавжди, то назавжди прощай. Байрон (англ.).— Ред.
II
І світ зустрів її зичливий; Нас перший успіх окрилив; Помітив нас Державін сивий І край труни благословив.
