віддалось чудній.
XVI
Вагання душу їй сповняють. «Піти вперед, піти назад? Його нема. Мене не знають... Поглянути на дім, на сад...» І з пагорба Татьяна сходить, Дух затаївши; далі зводить Зачудування повний зір... І входить на безлюдний двір, Собаки кинулись до неї; Двірських десяток хлопчаків Приборкав розлютілих псів І, гордий з послуги своєї, Побившися за поділ прав, Панянку під опіку взяв.
ХVIІ
«Кімнати бачить я б хотіла...» І до Анісьї дітвора Ключі просити полетіла; Сама їх винесла стара, І перед Танею блідою Відкрила двері від покою, І Таня входить в дім пустий, Де жив герой наш молодий. Спинилася: забутий в залі, Кий на більярді спочивав, На зм'ятім канапе лежав Манежний прутик. Таня далі; Старенька їй: «А ось камін; Тут пан сидів, було, один.
XVIII
Із ним обідав тут зимою Небіжчик Ленський, наш сусід. Сюди, паняночко, за мною. Ось кабінет: після обід Він тут, бувало, спочиває, Свого прикажчика приймає; Тут кофій пив він і читав... Тут і покійний проживав Наш пан. Бувало, споминаю, Він, щоб годину змарнувать, Зо мною в дурня зволив грать. Хай прийме бог його до раю, І кісточкам в землі сирій Хай дасть він мир і супокій!»
XIX
Татьяна в захваті невиннім Навколо погляд водить свій, Здається все їй неоцінним, Усе томливу душу їй Тяжкої сповнює відради: І стіл, і мирний блиск лампади. І книги в неладі кругом, І ліжко, вкрите килимком, І в шибі хмарка срібнорунна, Що заглядає в кабінет, І лорда Байрона портрет, І лялька на стовпці чавунна В трикутці, з грозовим чолом, З руками, що лежать хрестом.
XX
Татьяна в келії тій модній Як зачарована стоїть. Та пізно. Віє в тьмі холодній Нічний вітрець. Діброва спить Над стуманілою рікою; Сховався місяць за горою, І пілігримці молодій Пора вертатися мерщій. І, потаївши хвилювання, Не втримавшись, щоб не зітхнуть, Татьяна вирушає в путь, Зложивши ключниці прохання, Щоб їй у замку цім бувать І книги тут самій читать.
XXI
Анісья провела Татьяну Аж за ворота. День пройшов, І героїня наша рано З'явилась у садибі знов; І в кабінеті мовчазному, Віддавшись захвату чудному, Нарешті зосталась одна, І довго плакала вона. До книг по тому узялася. Було їй спершу не до них, Та трохи дивним вибір їх Їй здався. Ревно віддалася Вона друкованим рядкам; Їй світ новий одкрився там.
XXII
Хоч нам відомо, що читання Давно Євгеній розлюбив, Одначе деякі писання Із-під неласки він одвів: Співець Гяура та Жуана, Та зо два, зо три ще романи, Де віддзеркалився наш час І де змальовано для нас Його героїв досить вірно, Без віри й честі у ділах, З холодним серцем у грудях, Химерам відданих безмірно, Чия озліла голова На марні дії
