сміливість душі палкої Для себелюбності дрібної Образлива або смішна, Що вільна думка нам страшна, Що надто часто ми розмови Ладні вважати за діла, Що дурість легковажна й зла, Що розум наш — пустоголовий І що нікчемність лиш одна По зросту нам і не чудна?
X
Блажен, хто в юності був юний, Блажен, хто в слушний час дозрів, Хто несподіванки фортуни З літами стерпіти зумів; Хто в сни химерні не вдавався, Хто з черню світською братався, Хто в двадцять літ бенкетував, А в тридцять — посаг добрий взяв; Хто в п'ятдесят боргів позбувся, Приватні й інші заплатив; Хто слави, грошей і чинів Спокійно, повагом добувся, Про кого казано весь вік: N. N. прекрасний чоловік.
XI
Та сумно, що, як привид милий, Минулась молодість ясна, Що ми всякчас її дурили, Що зрадила і нас вона; Що наші смілі сподівання, Що наші світлі поривання Зотліли рано, за весни, Мов листя мокре восени. Нестерпно, як перед тобою Самих обідів довгий ряд, А все життя — немов обряд, І ти статечно за юрбою Ідеш, чужий її думкам І дріб'язковим почуттям.
XII
У гаморі людського суду Нестерпно (річ ясна така) Серед розсудливого люду Придбати славу дивака, Безумця, гідного покари, Чи сатанічної почвари, Чи навіть демона мого. Онєгін (знов черга його), Убивши друга на дуелі, Доживши марно, без трудів До двадцяти шести років, Літа пройшовши невеселі Без служби, без жони, без діл, Не знав, де діти решту сил.
XIII
Заволоділа ним рухливість, Жага небачених країв (Болюча, визнаймо, властивість, Свідомий хрест одинаків). Покинув він спадкові ниви, Дібровний морок мовчазливий, Де тінь скривавлена за ним Ходила з присудом німим, І подорож почав без цілі В якімсь тривожнім почутті; Та, як і все у цім житті, І мандри стали вже немилі; Отож прибув оригінал, Як Чацький, з корабля на бал.
XIV
Нараз усі захвилювались, Шептання виповнило зал... До господині наближались У парі дама й генерал. Була вона не гомінлива, І не холодна, й не кваплива, Без гри зухвалої в очах, Без нарочитості в речах, Без тих-от витівок манірних, Без мавпування рис чужих... Вона була з-поміж усіх Зразком усіх чеснот добірних, Du comme il faut...* (Даруй, Шишков: Російських слів я не знайшов).
Доброго тону, доброго смаку... (франц.).— Ред.
XV
До неї тислись дами ближче, Бабусі посміхались їй; Мужчини кланялися нижче, Ловили зір її ясний, Панни проходили тихіше, І задирав за всіх пишніше І носа, й плечі генерал, Що з нею увійшов на бал. Ніхто б не міг її назвати Прекрасною; а водночас Ніхто б не зважився із нас Отих прикмет у ній шукати, Що світський Лондон недарма Взиває vulgar*. (Сил нема...
Вульгарніш (англ.).— Ред.
