XXIII
Приходить муж. Він уриває Цей неприємний tete-a-tete*. З Онєгіним він починає Якийсь пригадувать бенкет. Вони сміються. Входять гості. От сіль їдка тонкої злості Розмову приправляє їм. У тому гомоні легкім Не почувалось ошуканства, З манірним і пустим лицем, Торкалися поважних тем, Без вічних істин, без педантства, І вільність не здавалась там Страшною нічиїм ушам.
Розмова сам на сам (франц.).— Ред.
XXIV
Тут був, одначе, цвіт столиці, І знать, і модності зразки, І кілька дурнів, як годиться, І всюдисущі диваки; Були там досить літні дами В чіпцях, із пишними квітками; Панянок декілька було. Що гордо хмурили чоло; Тут був посол, що з розумінням Про речі говорив значні; Був у пахучій сивині Старик, що в дусі старовиннім Дотепно й тонко жартував. Наш вік од цього вже відстав.
XXV
Був епіграм збирач завзятий, Сердитий на усе й на всіх: На те, що чай холоднуватий, На дамські зачіски, на сміх, На згадку про роман туманний, На вензель, двом сестрицям даний, На зміст журналів, на війну, На сніг і на свою жону.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
XXVI
Тут був Проласов, між знайомих Низької підлості взірець, Що притупив по всіх альбомах, St.-Priest, тонкий твій олівець; В дверях стояв диктатор бальний, Немов малюночок журнальний, Рум'яний вербний херувим, З лицем недвижним і німим, І, геть засушений крохмалем, Чужих країв нахабний птах Будив усмішку на устах Величним рухом, надто дбалим,— І всі, ззирнувшися, йому Оцінку склали тим німу.
XXVII
Але Онєгіна манила Татьяна вечір весь одна, Не давня дівчинка несміла, На вдачу проста і сумна, А можновладна ця княгиня, А неприступна ця богиня Пишновеличної Неви. О люди! Всі на вдачу ви, Як ваша прабабуся Єва: Що дане вам — не вабить вас; Лукавий змій зове всякчас До забороненого древа: Вам яблук звідти подавай, Без цього вам і рай — не рай.
XXVIII
Як відмінилася Татьяна! Як твердо в роль свою ввійшла! Як надокучливого сана Манери скоро прийняла! Хто б упізнав дівчатко миле У гордій цій, свідомій сили. Законодавиці балів? І він-бо серце їй палив! Вона про нього в пітьмі ночі, Коли не прилітав Морфей, Гадала потай від людей, На місяць томні звівши очі, І марила, що вдвох підуть Вони верстати скромну путь!
XXIX
Коханню кожен вік, підвладний; Але незайманим серцям Воно живлюще і відрадне, Як буря весняним полям:
