оголені плечі. Аж тепер Міхаель усвідомив, що, незважаючи на своє рішення, він надто нетерпеливиться.
Він дивувався, якими чарами природа зуміла створити цей шедевр, так гармонійно все розмістити в невеличкому овалі: вузьке дівоче чоло, гарний розріз карих очей під рівненькими дугами чорного шовку, мовби вирізьблений носик, оці напрочуд привабливі вуста й маленькі вушка — біліші за личко, білі, як порцеляна, і щільно притулені до голови. Він залюбки сказав би їй, що, створивши її обличчя, природа створили шедевр пропорції, взірець найвродливішого дівочого обличчя, повторити яке вона ще не спромоглася і не спроможеться й через тисячу років. Але він промовчав, побоявшись своєї квапливості.
Почуття спонукало його до освідчення. Однак Міхаель змусив себе пуститися манівцями, запитавши, чи не доводилося їй колись бувати в «Романській кав’ярні».
З її здивованого й водночас задуманого погляду він зрозумів, що вона нічого такого не пригадує.
— Це було вісімнадцять років тому. На вас був білий беретик і червоний суконний костюм. Невдовзі зайшов стрункий молодик в рогових окулярах і з зачесаним назад білявим волоссям. Він сказав: «Вибач, Шар- лотто, мене затримали в редакції». І ви зникли! Скільки я'не намагався, але розшукати вас. не міг.
В її очах раптом спалахнув вогник спогаду. Вона мовила спроквола:
— Ах, так! — І додала з усмішкою: — Я вже чотирнадцять років дружина того білявого молодика.
Це була перепона, і обставини могли скластися так, що подолання її вимагатиме неабияких зусиль. Але йдеться ж про незмірно важливіше! Які можуть тут бути непереборні перепони? Хоча ще вчора ввечері Міхаель вирахував, що їй щонайменше років тридцять п’ять, він не переставав дивуватись. «Переді мною ж дівчина, якій можна дати двадцять два роки, а вона каже, що вже чотирнадцять років заміжня».
Міхаель сказав:
— Не розумію, як за ці вісімнадцять років ви анітрохи не постаріли. Все інше я про вас знаю. Знаю, яка ви. Якою були в дитинстві. Знаю геть усе; Я знав найпо- таємніші ваші думки ще до того, як вас зустрів... Ви не читали «Оксенфуртський чоловічий квартет»?
Вона засміялася:
— Ханна!
Міхаель зрадів: «Це допоможе». Потім повів далі:
— Тоді ви повинні повірити мені, що я знаю про вас усе. Ви собі уявляєте, що для мене значило зустріти живу Ханну? А що значить для мене зустріти вас, нарешті, знову? — Він прикував її погляд.— Адже, бог свідок, я вигадав і так любовно виписав свою Ханну не просто так.
Вона перевела розмову на інше:
— Моя подружка дістала через вас ляпаса, бо її застали за читанням вашої книжки «Брат і сестра». Батьки заборонили їй читати цей роман про кохання. їй було всього чотирнадцять років. Лізель зберігала багато ваших фотографій, вирізаних з газет. Вона була закохана у вас.
