— А11 ^М! А ви?
Замість відповіді вона взялася розповідати, як працювала в Берлінському державному театрі, коли там саме репетирували «Карла і Анну». Вона навіть вирішила якось звернутись до Міхаеля під час репетиції, щоб їй дали ще вільну роль Марії. Але коли він, розмовляючи з Кете Дорш, пройшов мимо, вона розгубилася.
Міхаель не міг більше стриматися і сказав їй відверто:
— Якби ви тоді не розгубилися, то вже вісімнадцять років були б моєю дружиною!
Вона всміхнулася з удаваною ніяковістю, намагаючись звести на жарт його вочевидь серйозне освідчення в коханні й заразом приховати своє дедалі більше сум’яття. Але під його поглядом це їй не вдалося. Вона зненацька зашарілась і підвелася. Він мовчки провів її до будинку.
В сінях він раптом втратив самовладання. Вона вперлася обома кулачками йому в груди й випручалась з обіймів, перелякана, мов дике звірятко, що потрапило в пастку.
Коли Шарлотта побігла коридором, Міхаель присяг- нувся собі не робити жодних спроб до зближення й не виявляти до неї днінайменшого інтересу. «Це єдине, що тобі лишилося, ідіоте нещасний!»
Вони більше не розмовляли. Коли він випадково зустрічав її, вона відповідала на його привітання байдужою усмішкою. Вона вдавала байдужість не згірш, ніж він. Про те, що діялося в її серці, як боролася вона з почуттям до нього, яке все росло, він дізнався аж через три тижні, коли вона кінець кінцем мусила відмовитись від боротьби з самою собою.
Шарлотта розповіла йому все. Після його освідчення на лузі й пригоди в сінях вона вирішила негайно виїхати. Вирішила — і не могла. Три тижні вона то спаковувала, то розпаковувала свої валізи. Щоб не зустрічатися з Міхаелем, перестала навіть ходити в їдальню. Переконувала себе, що їй тьмариться розум, і хотіла йти до психіатра. Фермерова ж дружина сказала їй:
— Нічого тобі не зарадить. Ти не хвора, вся твоя недуга — отой письменник.
Коли на фермі влаштували вечір, Міхаель з бездоганною чемністю запросив її до танцю. І тільки-но він поклав руку їй.на стан, все її бажання боротись ураз розтануло. Він вів її так обережно й дбайливо, що вона розчулилась мало не до сліз. Після танцю вона відразу ж утекла до своєї кімнати. Тут і стався випадок з плиткою шоколаду, що лежала на її нічному столику. Наче з примусу, Шарлотта пробралася до Міхаелевої кімнати й поклала ту плитку на його подушку. Коли ж вона, охоплена страхом, побігла довгим коридором, щоб забрати той шоколад назад, Міхаель уже підіймався сходами. Вона кинулась навтіки.
Міхаель схвильовано дивився на оте «так», що лежало на його подушці, а потім без стуку ступив у її кімнату.
Вранці вона при ньому зателефонувала чоловікові й сказала, що хоче з ним розлучитися.
Шарлотта в той самий час, що й Міхаель, жила і в Парижі, і в Лондоні, і в Нью-Йорку. И хоча обоє оберталися в тих же колах — серед артистів, письменників, композиторів,— якісь дивовижні випадковості щоразу перешкоджали їхній зустрічі. (Влітку 1947 року, проживши довгенько на фермі, Шарлотта покинула її всього за годину до того, як приїхав Міхаель. їхні автомобілі, певно, розминулися в дорозі). Тепер, через вісімнадцять років, випадок нарешті звів їх на цій віддаленій фермі. Міхаель думав: «Випадок сліпий, сліпий навіть тоді, коли здається видющим; випадок — це завжди лиш те, що робить з
