Написавши сторінку/ він тут-таки зачитував її Шар- лотті, що, як і Ліза, виявилася суворим критиком. Але на противагу Лізі Шарлотта не могла достоту сказати, що саме не вдалося в реченні та як його поліпшити. Вона просто відчувала, що тут щось не гаразд, і Міхаель, переробивши те чи інше місце, не міг не визнати слушності її зауважень. Він думав: «Як добре, коли письменник має дружину,- яка мов густе ситечко, просіває тільки те, що придатне».
Якось опівдні в їдальню без будь-якого попередження заявився Андреас. Він прийшов пішки о третій годині ночі, вліз через вікно до однієї з кімнат, роздягнувся і, наче нічого й не сталося, вклався спати. Хлопець не вбачав у цьому чогось незвичайного, отож ніяк не міг збагнути, чому Міхаель дивується.
Характер своїх стосунків з Шарлоттою Андреас визначив одразу ж, за обідом. Він вдавав досвідченого мужчину, який крізь пальці дивиться на пустощі молоденької дівчини.
— But you are a nice girl! 6 — мовив він поблажливо, впоравши по дві порції всіх страв — від супу до десерту — досить багатого меню.
Після обіду Андреас запропонував Шарлотті покататися на фермеровій машині. Хвилин через п’ятнадцять він зупинився на узбіччі шосе.
— Мабуть, що тут,— проказав він задумливо, тоді вийшов з машини й дістав з кущів свою валізу. Виявляється, до цього місця Андреас доїхав на елегантному й швидкому «кадилаку», а потім кілька годин шукав у темряві віддалену ферму. Досі він не бував у цій місцевості.
Андреас не бачив нічого дивного в тому, щоб, піддавшись миттєвому бажанню, зробити щось цілком непередбачене, анітрохи не задумуючись про можливі наслідки. Без шеляга в кишені — з Нью-Йорка до Флоріди, там випити чашку кави й назад до Нью-Йорка, всього якихось дві тисячі вісімсот кілометрів,— а чом би й ні, коли в Нью-Йорку він знудився? Вся йс^о філософія вміщалася в словах: «З цього щось та вийде». І виходило.
Зовнішні прояви життя не могли заподіяти Андреа- сові зла, зате безнастанне материне прискіпування вже завдало йому надто великої моральної шкоди. Його віра в себе похитнулась. Внутрішньо він був невпевнений і безпорадний, як дитина, яку кожнісінького дня ні за що вичитують. Зайвий раз це підтвердилось, коли він несвідомо виказав причину, яка привела його до Міхаеля на ферму.
Якось Андреас сидів на лузі навпроти Міхаеля, зіперши лікті на коліна, обхопивши руками голову й згорбившись, наче людина, придавлена важким тягарем. Він спитав так, ніби безліч разів передумав це:
— Чому в мене ні до чого немає хисту, як у тебе? З мене ніколи не буде пуття.— Він дивився на батька запитливо, зажуреним і зневіреним поглядом, мов чекав вбивчого присуду.
Міхаель зрозумів: настала та хвилина відвертості в житті юнака, коли вчасно сказане щире слово може стати цілющим і зрушити травмоване життя з мертвої точки. Він усміхнувся й сказав усю правду:
— В твої роки я теж думав, що з мене нічого не вийде. І це тривало довго. Я топився, і вода вже доходила мені до шиї. Коли я взявся за перо, мені було двадцять вісім років. Повір мені, в твоєму віці я нізащо не спромігся б на таку статтю, яку ти написав у коледжі про Мексіку. Твоя стаття підійшла б для будь-якого пристойного журналу. Я аж ніяк не хочу сказати, що ти повинен стати письменником. Не поспішай. Одного чудового дня ти сам зрозумієш, ким тобі хочеться стати. Ти здоровий, розважливий, у тебе чуле серце. Це головне. За тебе я не боюсь.
Андреас відповів:
