«В тому й уся різниця,— подумав він радісно.— У неї немає інших турбот, окрім кохання до мене; мені ж треба ще й змальовувати її кохання і своє. О, яким прекрасним може бути життя, яке п’ятнадцять останніх років сліпо мене обминало, завдаючи мені тільки ран».
Поки Міхаель. писав новелу, до Нью-Йорка часто наїжджав на новенькому мотоциклі Андреас. Він ніколи не наважувався зупинитися в матері. І щоразу Міхаелеві доводилося його переконувати, знаючи, як страждатиме Ілона, коли Андреас ночуватиме не вдома. Але вкрай засмиканий І змучений хлопець щоразу прибігав уранці до Міхаеля і з ненавистю заявляв, що він не бажає більше бачити свою матір.
Багато років у листах І тривалих розмовах Міхаель намагався зробити Андреаса невразливим до хворобливого прискіпування Ілони й виховувати в ньому синівську любов та повагу до матері. Весь час він прагнув пом’як-
Шити хлопцеве серце. Та коли Міхаель пригадував своє подружнє життя з Ілоною, пригадував щоденні, нічим не обгрунтовані, безпідставні сварки, що вимотували нерви і, зрештою, штовхнули його на останній крок, він мусив визнати, що для Андреаса, дитячу відданість якого з роками вбила руїнницька любов-ненависть, порятунку нема.
Життя з Ілоною переконало Міхаеля, що негативне начало може бути сильніше за будь-яке позитивне. І він знав, що для кожного, кого Ілона любить, вона — собі ж на шкоду — стає началом негативним, до того ж сильнішим.
Надзвичайно благородна жінка, яка задля сина не задумуючись пішла б на все, вона, хоч і нестямно любила його, завдавала йому тяжких психічних травм, бо такий самий гріх з нею вчинила й прискіплива мати, що з надмірної любові довела доньку до непоправного психічного каліцтва.
Андреас усе частіше тікав від матері змучений і сповнений ненависті.
За дев’ять місяців Міхаель закінчив новелу. Працюючи над нею, він перебрав і відкинув добрий десяток .назв. Знаючи з досвіду, що коли назву твору не знайдено до того, як напишеш перше речення, то її взагалі не знайти, він звернувся до Шарлотти.
Вона прочитала всі сто сторінок, поклала рукопис і промовила спокійно, ніби вранці віталася з ним:
— «Повернення Міхаеля».
— Оце-то назва І — проказав Міхаель. Він був такий приголомшений, немов усі дев’ять місяців просидів у темній кімнаті, а оце раптом поруч знайшов вимикач.
Через місяць Міхаель розпочав писати історію свого життя. Цього разу він знав назву іце до того, як на папері лягло перше речення. На білосніжному аркуші він вивів: «Зліва, де серце». Був травень 1949 року.
Шарлотта одержала розлучення тільки в травні 1950 року. (Навіть в Америці розлучення може^тягтися роками, зате оформлення шлюбу триває п’ять хвилин).
Влітку 1950 року Шарлотта і Міхаель, з’єднані на все життя, знову поїхали на ферму.
Міхаель працював далі над історією свого життя, першу половину якої було написано за минулий рік. Як і сорок років тому, коли писав «Ватагу розбійників», він намагався будувати кожне речення якомога простіше і ясніше, щоб читач міг без великих зусиль зрозуміти те, що читає. Міхаель дотримувався золотого правила: всю роботу повинен робити письменник, а не читач.
