Шарлотта, яка вже раз відклала на тиждень свою розлуку з Міхаелем, мусила повертатися до Вашінгтона. Він трохи провів її в машині. Шарлоттине обличчя було дзеркалом її душі. Вона тихо плакала. Спершу вона лише гірко посміхалась, але врешті-решт не витримала й ридма заридала.
Переповнена пожильцями ферма стала для Міхаеля найпустельнішим місцем на землі. Через кілька днів він повернувся до Нью-Йорка. Після чистого сільського повітря автомобіль пірнув у туманну атмосферу восьми- мільйонного міста — якусь задушливо-гарячу, липучо- вологу й сморідну суміш, що її навіть не назвеш повітрям. Міхаель, що сорок років прожив у різних великих містах і любив велике місто, мовив сам собі, коли і його самого, і машину поглинула ущелина мГж хмарочосами, наповнена пекельними густими випарами: «Людина живе неправильно».
З Нью-Йорка на Вашінгтон і з Вашінгтона на Нью- Йорк полетіли листи. Міхаелр, безсумнівно найнікудиш- ніший кореспондент з-поміж усіх, кого він тільки знав, за місяць написав листів більше, ніж за десять минулих років. Окрім того, він почав писати новелу, де головними персонажами були Шарлотта й він сам, тому кохана завжди була поруч, з ранку до вечора, навіть уві сні. В Нью-Йорку він більше не був самотній. *
Надзвичайно важко давалося йому відтворити теперішні свої почуття, своє щастя, яке по вінця заповнило його, і все,'що його тепер оточувало. Бо навіть найменший відтинок часу не відділяв його від описуваних подій, а він же мусив розчинитися в своєму творі, а цього разу і в самому собі, авторові новели, змістом якої мали стати його власні почуття. Наче той чарівник, він мав зробити фокус — змусити іншого випити склянку вина, яку в цей самий час п’є сам. А це було дуже важко.
Минуло чотири тижні, найдовші в його житті. І ось одного дня він застигає в чеканні перед своїм будинком, і до нього справді під’їжджає таксі, а в ньому — Шарлотта.
Руки її тремтіли. Вона всміхалася схвильовано і якось налякано,-наче зважилася на щось надто велике. Не доторкаючись до неї, Міхаель пригорнув її — лише поглядом, який промовляв, що для повного свого щастя він потребує захищати її від усіх життєвих незгод.
Шарлотта залишилася на тиждень у Нью-Йорку. Цей тиждень випав із сліпого й безглуздого плину днів, що його наповнити змістом може тільки той, хто все життя не прагне до мети, яка виявляється нісенітною, щойно її осягнеш. Вони були серйозні й радісні водночас. У них була мета, і їхня готовність піти задля неї на будь-яку жертву була сама собою зрозуміла.
Дія новели, що її героям — Міхаелеві та Шарлотті — загрожує трагічна доля, відбувалася в повоєнному Берліні. І ось Міхаель, сидячи за письмовим столом у Нью- Йорку, силкувався описати, що переживають у Берліні він і Шарлотта, яка тим часом лежала з книжкою на канапі, та як Шарлотта (вона саме вмощувалася зручніше) приходить до нього в камеру берлінської тюрми.
За роботою він знову й знову намагався цілком відмежуватися від теперішньої дійсності, що його заповнювала. Це виявилося неможливим. Згодом Міхаель дійшов висновку, що таке цілковите звільнення і не обов’язкове — він переконався, що сила уяви сконцентрована тільки в серці й свідомості. Через кілька годин — Шарлотта встигла вже прочитати цілий роман, а він написав тільки одне речення — він обернувся до неї і сказав:
— Навіть за роботою я невіддільний від тебе, я відчуваю тебе поруч.
Вона відповіла просто:
— А я тебе скрізь.
