в минулому і не в сучасному, а в майбутньому,— тобто, взагалі не живе, незважаючи на зовнішній добробут. Посміхнувшись, Міхаель закінчив:
— Господи, спаси людство й не доведи, щоб American way against life 5 поширився на весь світі
Поки велетенська карусель, напхана вісьмома мільйонами людей і йменована Нью-Йорком, галасливо крутилася навколо долара, Міхаель з раннього ранку до пізнього вечора працював над короткими оповіданнями, дія яких відбувається в зруйнованій повоєнній Німеччині.
Він уже кинув спроби написати бодай невеличке оповідання з американського життя. Міхаель вважав, що вміє без особливих зусиль змальовувати англійців, французів, італійців — одне слово, європейців усіх на-
ціональностей. Але написати серйозний твір, де діяли б американці, він неспроможний, оскільки тутешнє життя влаштоване зовсім інакше, ніж у Європі, й американець сприймає життєві явища не так, як європеєць.
Хоча Міхаель прожив у країні вже сім років, він навіть приблизно не вивчив американців до такої міри, щоб правдиво їх змалювати.
Ще 1941 року Міхаелів син Андреас переїхав з матір’ю до Америки й тепер в Суорморському коледжі готувався до вступу в університет. Якось він з’явився до Міхаеля десь опівночі, як завжди, без попередження, простягнувся на канапі й мовив:
— Слухай, старий, мені потрібні черевики, костюм і гроші на мотоцикл.
Хлопець мав атлетичну статуру й був на голову вищий за Міхаеля. В команді коледжу він бігав на довгі дистанції, по- англійському розмовляв, як справжній американець, по-німецькому ж — досить поганенько.
Андреас збирався провести в Нью-Йорку двотижневі канікули. Через два дні хлопець зник, навіть не по- прощавшися з Міхаелем. За тиждень виринув знову з міста Майямі у штаті Флоріда. На флорідській автостраді він вибрав досвідченим оком надпотужний автомобіль, піднявши великого пальця, зупинив його, випив у Фло- ріді чашку кави й через десять хвилин знову вирушив у Нью-Йорк. Вся дорога туди й назад— дві тисячі вісімсот кілометрів — обійшлася йому в чотири долари.
— У Флоріді чудова природа,— кинув він з байдужою усмішкою.
У такий спосіб Андреас уже побував у сорока двох американських штатах із сорока восьми й п’ять разів приїздив з Нью- Йорка в Голлівуд до Міхаеля — п’ять разів по дев’ять тисяч шістсот кілометрів.
Під час літніх канікул Андреас, як і більшість студентів, працював де-небудь посудником чи кельнером, підручним муляра чи лісорубом на тартаку. За літо він заробляв собі на прожиток та ще й відкладав кілька сотень доларів, які потім одразу ж недбало розтринькував. У ньому жила велика Америка, де навіть у маленької людини широкий розмах.
Така самостійність у всіх зовнішніх життєвих справах служила для Андреаса противагою до згубного почуття якоїсь неповноцінності, противагою, що нею він
збалансовував тяжкі психічні травми, яких з самого малку і ще й досі невтомно завдавала йому мати.
Незважаючи на нестримну любов до сина та материнську гордість за нього, Ілона й тепер, як і раніше, засуджувала все,
