— У житті бувають свої злети, еге ж?
Дев’яносто пфенігів, що залишилися від сорока марок, Анрі призначив на сплату половини своїх боргів. Артур, який іноді примушував особливо злісних боржників півгодини чекати чашку кави, цього разу, не гаючись, захоплено поставив на мармуровий столик піднос і на мить послужливо застиг у поклоні.
Артур був непоганий психолог. Уже з манери боржника відчиняти двері й замовляти каву він нюхом чув, що його кишені не порожні.
Прихід Гуго Люка став подією. З ним були його приятелька Лотта і Спела Альбрехт зі своїм новим чоловіком: вона вийшла за нього сьогодні вранці, заявивши чиновникові, який їх реєстрував, шо вони беруть шлюб просто задля жарту.
Лотта була вродлива дівчина з вузькими хлопчачими стегнами, шовковистим, коротко підстриженим каштановим волоссям і вощаною шкірою. Усією своєю поставою і виразом обличчя — трохи нахилена вперед, ліве плече підняте, підборіддя схилене до плеча,— усім виглядом Лотта беззастережно засвідчувала, що вона віддана рабиня Гуго. Спела ж була досить повна й маленька. її іржаво-рудава зачіска мала форму величезного тюрбана й була вдвічі вища й ширша, ніж невеличке, біле як сніг напудрене личко землерийки. Вона весь час значуще всміхалася, ніби носила маску із значущою усмішкою.
Всі четверо всілися в кутку біля вікна. Гуго Люк, прихилившись потилицею до стіни й задерши підборіддя, різко сказав:
— Трагедія сучасної людини — мебльовані кімнати.— Сіре, як попіл, обличчя Люка підтверджувало цю думку.
Міхаель уважно слухав, як Альбрехт, в якого ще не затяглась покусана губа, декламував нового вірша, де йшлося про запашні, п’янкі туберози, які в ніжних ручках Спели обертаються на батіг. Анрі спокійно оцінив:
— Лайно.
Лотта, засукавши до плеча рукав, показувала Спелі круглі червоні плями, що їх випалив сигаретою її коханий. Міхаель нічого не розумів.
Виголоджений, ледь живий композитор — блідий чоловік, що сказав якось докторові Кройцу: «Фрейд — маячня! Справжнісінька маячня!» — підійшов до столика і, зловісно посміхаючись, спитав, чи не заплатять, бува, пани Шіллер та Гете за каву пана Бетховена. Люк, зумівши притлумити свій голод куривом, виклав на стіл усе, що мав — сорок п’ять пфенігів,— і двадцять з них мовчки простягнув панові Бетховену.
Дим від безлічі сигарет спливав густими клубами вгору, а запальні суперечки гостей зливалися в нести- хаючий шум водоспаду. Ван Гог був перший, хто на початку двадцятого століття став призвідцею землетрусу в кав’ярні «Стефані». А в деяких головах уже спалахували вогні революції — революції абстрактного мистецтва, яке через кілька років заявить про себе першими ластівками.
Коли Анрі сказав, що сплатить тільки половину своїх боргів, Артур поцікавився, куди ж ділися сорок марок від «Сімпліціссімуса». Ця подія обговорювалася не лише в «Стефані», а й по всій околиці, і кілька хвилин тому долинула до Артурових вух. Поки Анрі з Артуром доходили згоди біля стойки, Иоганнес Воль, по-батьківськи погладивши по голові свого любчика, підійшов до Міха- еля, тримаючи в руках, наче молитовник, томик Георге. Правильний м’який овал його обличчя
