кінчався невеличким подвійним підборіддям, а вуста стали б оздобою навіть для найбільшої красуні. Воль пильно глянув Мі- хаелеві в очі й промовив:
— А вн погарніли.
Про гомосексуалізм Міхаель ще не знав, та коли Воль ніжно поклав руку йому на плече, він з підсвідомою відразою відсахнувся і, не тямлячи себе з жаху і обурення, витріщився на нього.
Поруч зупинився професор Осьтак, і Артур налив йому повну склянку коньяку. Міхаель розгублено привітався й чкурнув до вбиральні. Хвилин десять він розчісував свого чуба, що вже досяг мистецької довжини, а потім рушив до Софі — вони домовились зустрітися.
Він прийшов надто рано. Коли він постукав у двері її студії, Софі, намилена з голови до п’ят, ще стояла в своїй дерев’яній ванні. Вона несамохіть затулилася обома руками, ніби Міхаель уже стояв перед нею, і гукнула, щоб він трохи зачекав.
Міхаель присів на сходах. Зненацька він відчув на плечі руку Воля, і його аж пересмикнуло. Фарбувати штахети було куди простіше, ніж сидіти в кав’ярні «Сте- фані» й міркувати, що там діється. Ніцше, Фрейд... Йому треба читати й читати. А Иоганнесові Волю наступного разу він затопить у пику. Але що сказати тепер Софі? Затопити Волю в пику — нехай так, але що сказати їй? Найліпше було б устати й піти геть. Але ж з нею справа зовсім інша. Та й потім — він уже двічі її цілував. Просто він її ще поцілує.
Софі відчинила двері й виглянула. Знову та ж чарівна усмішка, щоправда, тепер трохи ніякова. Во^а була в повстяних капцях і в самому тоненькому вранішньому халатику, який щільно облягав стан. Йому захотілося відразу її обняти і покластися на творця всього сущого.
Нараз Міхаелеві здалося, що він потрапив у зовсім іншу майстерню — Софі познімала всі свої шкіци, жодного не зоставила. Тільки самої натури вона не змогла приховати, натури, що вгадувалася в усій красі під м’якими складками халатика.
У кутку лежала купка полін. У грубці весело потріскував вогонь. Було затишно й тепло. Студію повнив смолистий запах охоплених полум’ям дров, змішаний з гострим ароматом свіжих білих гвоздик, великий букет яких стояв па креслярському столі.
Софі стояла перед ним, як перед невідомим майбутнім. Природа, ця неперевершена звідниця, оповила Мі- хаелевнми руками її стан. Дівчина не могла нічим зарадити, вона вся тремтіла.
Міхаель і Софі тільки пізнавали кохання. Він залишився в неї на всю ніч. Отоманка виявилася завузькою.
У Мюнхені вистачало художніх студій. Траплялися навіть художники, які за них платили. Але більшість не спроможна була цього робити, тож першого числа кожного місяця вони перебиралися до іншої майстерні. Оскільки студії однаково існували, а деякі художники за них таки платили, то мюнхенські домовласники знову й знову йшли на ризик і винаймали приміщення. То була наче гра. А раптом новий винаймач заплатить? Це вже як кому пощастить. І домовласники йшли ва- банк. Вигравали ж вони дуже рідко.
Першого грудня Карло Гольцер увіпхав у портфель свої малюнки, сорочку та гребінця й пустився до хтозна- котрої вже студії. Скручений проект легеневого літака він залишив у кутку. То вже був пройдений етап. Зараз йому не давав спокою інший задум, підказаний сандалями ландскнехтів на полотні Фердінанда Ходлера «Відступ швейцарців під Маріньяно». Цілий
