надовго кидали робрту, нерідко по півдня просипаючи в степовій траві, але зрештою знову й знову бралися до лопати. Бо ж людина повинна щось робити.
Над головами в пошуках поживи кружляло галасливе гайвороння. В міріадоголосому сюрчанні цикад вчувалася глибока тиша, немов земля дійшла полудня свого віку й завмерла, прислухаючись до плетива звуків.
Гострий заступ розрубав черв’яка. Чоловік вибрав із землі його половинки й підкинув у повітря. Птахи на льоту підхопили їх.
— Коли вона вранці вставала — я завжди спав під стіною, а вона скраю,— я навіть не чув. Так тихо вона вставала!
— Ти й про це вже розповідав. Ти щоразу прокидався лише тоді, коли починав свистіти газовий кран.
— Атож, І так монотонно! Я все збирався його полагодити. Але потім мене взяли на війну.
Одружений копав далі.. Він запустив бороду і мав здичавілий вигляд.
Другий лежав поруч. Він розжував травинку, потім зірвав ще одну.
— Як це так — груди в неї білі, а стегна й усе тіло темніші? — І, оскільки одружений мовчав, він додав: — Ти кажеш, як мідь.
— Коли вона поряд, забуваєш усе на світі.
Тільки через півгодини — зграя птахів уже кілька разів без будь-якої видимої причини дружно знімалася в повітря, зникала в степу, а потім поверталася назад — він повів далі:
— Але це вже скорр як чотири роки. Часто я навіть не можу пригадати, яка вона. Я більше не бачу її обличчя. Не бачу, і все. Ти знаєш, Карле, все розпливається. Лише уві сні — от наче простягнеш руку...
— Я достоту знаю, як вона виглядає. І яка вона. Знаю все! Все-все!
— Ти ж її ніколи не бачив... Літаком я до неї швидко б дістався, хрч як вона далеко... Ох, немає сили терпіти далі! Чотири роки!
— У тебе принаймні на світі є хоч хтось, хто про тебе думає.
— Що правда, то правда.
— Хто живе для тебе. А от я... Подумаєш отак — один як палець.
— Авжеж, вона чекає. Коли ще жива.
— Вона жива! — поквапно вигукнув, підхопившись, товариш і знову ліг, задивився в степ. Вій бачив жінку, якої зроду не зустрічав, бачив, як вона витирає порох з комода в кімнаті, де він ніколи не був, а потім підступає до старої канапи, щоб розгладити покривало. Ось вона нахилилася. Він знав, що канапа стоїть у кімнаті навскіс, знав якого кольору й візерунку покривало.
