А біля вікна стояв чоловік і спостерігав за нею.
Напруженість вчорашнього вечора зникла. Сьогодні Анна була інша, так наче вночі уві сні несподівано знайшла в собі сили знову повернутися до життя.
Карл не зводив з неї очей. А коли вона підійшла ближче, щоб дістати вазочку для фруктів, він утратив і самовладання, і здатність говорити.
Аннине тіло тремтіло в його обіймах, як у лісі перед грозою тремтить дерево.
Ще обіймаючи його шию, вона опустилася на стілець.
— Поїж спершу!
В її словах він відчув обіцянку.
Вона нарізала хліба й подала йому, не відриваючи від нього погляду. Сама Анна не могла їсти. Склавши на колінах руки, вона тільки дивилася на нього.
— Які тонкі в тебе руки! Як у вельможної дами!
Анна зніяковіло підвелася й ступила до вікна.
Наче у відповідь на її усмішку, що виказувала хвилювання й готовність, він повільно підійшов до неї, повільно обійняв її. Вони стояли непорушно, міцно тримаючи одне одного. І навіть коли він підвів погляд і знайшов її тремтливі, розтулені губи, знов і знов припадаючи до них, не зронилося жодного слова.
Тонка тканина туго стягувала їй плечі й груди. Він розстебнув гудзики. Зі слабкою усмішкою вона сама роз- в’язала шлейки і коли сорочка впала, схилилася в його обіймах. На білу постіль лягло широке пасмо сонця.
Нараз Карл рішуче відступив назад, сприймаючи як особливе благо те, що існують двері взагалі, двері з замком і ключем, який можна повернути.
Потім він знову став перед Анною, що лежала залита сонцем, і його охопило усвідомлення того, що ніщо в світі не може зрівнятися зі щастям бути впевненим у коханій, у її відданості.
Сповнений упевненості, щасливий, він не рухався з місця, аж поки вона, запалившись під його поглядом, різко, мов форель, скинулася й притягла його до себе.
У шести занедбаних корпусах, що утворювали понурий блок будинків і три двори, жило більше сотні робітничих сімей, пригнічених тяготами війни, яка принесла всім їм однакові страждання, однакові злигодні, однаковий голод, однакові хвороби.
Цього недільного ранку крики немовлят, що лунали з багатьох вікон, мов кумкання жаб в очереті, час від часу на цілі хвилини зливаючись в одностайний хор, але ніколи не змовкаючи надовго, супроводжувалися мелодіями, які хвацько виконувались на губних гармоніках.
Дівчинка-підліток скочила з ліжка, натиснула на велосипедний дзвоник, що лежав на відчиненому вікні, й, видобувши різкий звук, приклала дсг вуха долоню.
