природну силу, щоб їхні тендітні інструменти не розсипались на друзки. А грати треба ж було добре. Вони ще й співали. їх слухали сотні мешканців двору. Навколо панувала тиша. Замовкли навіть немовлята. Завмерли й троє в- Анниній кімнаті. Всі слухали музику.
Коли музиканти скінчили, чотирирічне біляве хлоп’я завело своєї:
Дитя Маріхен привела...
Інакше хлоп’я не могло. Музика його зачарувала, а іншої пісні воно не знало. Захоплено вимахуючи ручками та ніжками, хлоп’я закинуло голову назад і на все горло виводило:
Сама не зна від кого!..
Б
Мешканці будинку самі цьому сприяли. Вони мали Карла за Анниного чоловіка. Діти називали його Ріхар- дом. Бакалійник, пекар, м’ясник поздоровляли Анну з поверненням чоловіка, якого вважали загиблим. Найближчі сусіди вранці та ввечері віталися з «паном Ріхардом». Марія була навіть «трішечки закохана» в нього. «Не так, щоб дуже». Вона могла називати його на «ти». Всі зверталися до нього «пане Ріхард». Анна теж називала його Ріхардом. І не тільки називала. Поступово це стало для неї чимось природним, перейшло в її почуття.
На фабрику Анна більше не ходила. її чоловік знайшов роботу. Щосуботи він віддавав їй тижневий «заробіток, до останнього пфеніга, після чого щоразу підтягував штани і по-хлоп’ячому підставляв руку. Вона відраховувала йому кишенькові гроші.
Аннине ліжко було достатньо широке для двох. Він спав під стіною. Вранці вона нечутно вставала й готувала сніданок, як це робила й раніше.
Анна сповнила свою німу обіцянку: вона була вже на третьому місяці.
Він не дозволяв їй підіймати нічого важкого. Після роботи все бігав сходами вгору і вниз, носив дрова, вугілля, картоплю, мив підлогу в кімнаті.
Є люди, які добрішають, коли їм добре ведеться, і є жінки, що стають напрочуд вродливими, коли щасливо кохають. їхні обличчя й очі тоді випромінюють глибоке внутрішнє світло, не відчути і не помітити яке просто неможливо.
Сотні разів на день Анну сповнювало щастя, коли вона бачила свого чоловіка, думала про нього, пригадувала, що він їй казав, як на неї глянув — все, що завдяки йому відчувала. Вона жила повнокровним життям.
його любов була бурхлива і заразом дбайлива й ніжна, як любов матері. Вдома, на вулиці, на фабриці, дорогою на роботу й назад він бачив і відчував тільки Анну. її образ заполонив все його єство. Все його життя було в Анні. Він був спокійний: вона його кохала.
Вечорами Карл працював над невеличким винаходом — удосконаленням автоматичного револьверного токарного верстата. Цей винахід дав йому кількасот марок. Для майбутньої дитини!
Коли після роботи він повертався додому, його наче затоплювало голубе чисте озеро. То було постійне усвідомлення того, що вдома він застане Анну. А коли й не заставав Анни в кімнатці, вона все-таки була тут. Про неї нагадувала і чашка на
