чоловік.
— Коли повернувся чоловік фрау Мозер, то Фріц, з яким вона жила, вибрався від неї, як воно й має бути. Або візьміть пана Гойзлера! Він уже три тижні вдома, а той поштар і досі живе з ними, бо ніяк не може підшукати собі квартиру,— крізь сльози казала Марія.
— Зате пан Лінерт мало не порішив свою дружину. А тепер вони розлучилися... Ти, Маріє, надто просто дивишся на це, надто просто.
— Але ж винні і обставини, адже і обставини винні... Та він ще повернеться. Він напевне повернеться. А тоді, Анно, я кинуся йому на шию.
— То, кажеш, утрьох на кухонці? — Анна не зводила очей з Карла.
Він іще не озвався й словом. Думки його витали десь далеко. Тепер вона зрозуміла, чому їй так здушило горло.
— Кинусь на шию! І тоді він знов подобрішає.— Гарне Маріїне личко вже сяяло. На щоках з’явились ямочки.
— Ріхарде, я заварю кави. Можна, Анно?
Не раз траплялося, що Марія вже усміхалась, коли інші ще були невеселі, або вже плакала, тоді як інші ще жартували. Події вражали Марію швидко і глибоко. І так само швидко вона все забувала. Вона була мов той корок, що його підхоплює кожна хвиля, але навіть найбурх- лнвіша не може поглинути.
Карлові думки все ще блукали в степу між Європою та Азією. Анна приклала руку до шиї й відчула, як пульсує кров.
До підвіконня були прикручені невеличкі лещата. Токарні й інші грубі роботи Карл виконував на фабриці, а шліфував та припасовував деталі вдома, вечорами. Він уже закінчував остаточну модель у натуральну величину. Вона була менша за дитячий кулачок.
Вже з того, як він нарешті встав, розіклав на підвіконні частини моделі, підібрав напилки і взявся до роботи, Анна зрозуміла, що він скоріше вмре, аніж поступиться.
Обоє з трепетом відчули, що їх торкнулося крило долі. Тієї ночі вони лежали серце до серця, з’єднані долею, яка могла дарувати їм життя або смерть, але не могла їх розлучити. Вони не відчували за собою провини.
Через вісім днів Маріїна сестра одержала з військової частини повідомлення, що її чоловік шість днів тому загинув.
Багато хто з мешканців двору, які досі не сказали про жінку поганого слова, тепер засуджували її. Навздогін їй сипалася лайка. Загнала свого чоловіка на той світ! Вона отримувала образливі листи. Слюсар усвідомлюючи свою провину, не підводив очей, коли вранці і ввечері переходив двір.
У кімнаті на четвертому поверсі також мало розмовляли. Жінка порала свою роботу. Через кілька тижнів цей випадок забувся, і повсякденне життя ввійшло в свою колію.
