Коли Ріхард повертається з роботи, він завжди такий голодний. Але ж прийшов лист. Лист від Ріхарда. Кілька яєць іще, мабуть, пощастить роздобути... Так, якби він був на тому іншому кораблі, ми з ним уже не побачилися б. Молочний магазин зачиняється трохи пізніше.
Вона вже стояла на другому поверсі, тоді квапливо вернулась, піднялася нагору, відімкнула двері й перечитала лист іще раз. Все це, мабуть, помилка. Якийсь аркуш паперу, написані олівцем слова... Ці слова ще від того, колишнього життя. -Як ота листівка з військової частини. Все це було багато років тому, давно-давно. Хіба ці слова можуть перевернути її життя, таке природне, повне, чудове, кожен день якого приносить їй стільки щастя?! «...що я тебе люблю, як і раніше, й хочу нарешті опинитися біля тебе, в нашій кімнатці. Але годують тут непогано, харчів вистачає».
Як вона дійшла до магазину, як спустилася сходами, перейшла вулицю? їй здавалось, ніби вона й досі в своїй кімнатці й читає листа. Анна збентежено підвела голову.
— Щось ви сьогодні бліда, фрау Анно,— сказала молочарка.— Та у вагітної всяк буває. Щойно сюди заходив ваш чоловік. По собі знаю. Не треба так тривожитись. Ви ж бо жінка міцна.
Карл натиснув на клямку. «Нема вдома». Він відімкнув двері. Окинув уважним поглядом кімнату, відчув неприємний запах. «Карболка,— мовив сам до себе.— Невже щось сталось?»
— А чого приходив мій чоловік?
— Та все через те молоко для вас. Але ж я й так даю вам найліпше.
Поки Анна йшла вулицею, підіймалася сходами, усвідомлюючи, що він уже вдома, її сповнив холодний спокій і рішучість з’ясувати подію, яка несподівано набула своєї природної, жахливої ваги.
Він і досі стояв коло дверей, пойнятий страхом, що з Анною щось сталося, що вона могла померти від передчасних пологів. Раптом він побачив себе на залізничному полотні, між рейок, з розпростертими руками, ладного грудьми зустріти локомотив, що мчав на нього,— свою долю, яку треба зупинити будь-що.
Почулися кроки. Відразу упізнав її ходу, прислухався. Ніхто інший у світі не підіймався так сходами. Не тямлячись від захвату, він кинувся їй назустріч.
— Ось і ти, нарештії Що сталося?
Вони стояли в дверях і дивились одне на одного.
— Я одержала лист від свого чоловіка.
«А якщо вона тебе зрадила і тепер живе з іншим?» Лежачи в степовій траві, він почув Ріхардову відповідь: «Яке тобі взагалі до цього діло? Тобі це однаково не свербить і не болить. А Анні, я їй...» Він побачив, як Ріхард замахнувся заступом і вдарив Анну по голові.
«Однак вона ж його нітрохи не обдурила, все сталося зовсім інакше»,— думав він, пропускаючи Анну до кімнати. Вона поклала пакунки й,,сідаючи, звела очі.
— Тепер розкажи мені все!
Вона дивилась так спокійно, з такою готовністю прийняти всю правду й долю, ніби хотіла сказати: «Хоч би що сталося,
