собою зрозуміле, до її обличчя наблизилася кошлата борода, в якій десь мали бути губи. її голова мимоволі відсахнулась.
— Що, надто брудний?. Та вже ж — дорога!
Аж тепер він поклав свій клунок — на той самий стілець, що й колись Карл, скинув шинелю і, безпорадно піднявши її за комір, раптом відчув контраст між цією довгою, брудною й зашкарублою ганчіркою та чепурною кімнаткою.
Він ще раз обвів кімнату поглядом, в якому світилося передчуття щастя: тепер він житиме в цій натопленій, затишній, до блиску вичищеній чудовій кімнатці. Його погляд нарешті спинився на Анні, і радість переповнила його.
— Ну ж бо, Анно, моя люба Анно! Довго тобі довелося чекати. Стільки часу минуло, то ж не диво, що ти така приголомшена.
А вона, що тисячу разів вирішувала сказати йому всю правду відразу, першої ж хвилини, мовчала і вже цим брехала. Вона не могла завдати йому цього смертельного удару. Хоч Анна місяцями день і ніч думала про його повернення, та аж тепер, опинившись віч-на-віч з дійсністю і вражена в саме серце, вона збагнула весь страхітливий зміст того, що сталося.
Говорити вона не могла. Не знаходила жодного слова, яке могла б вимовити. Боротися більше не було за що. Він ошелешено дивився, як вона, заклякла, неначе мрець, що раптом підводиться й починає рухатись, попростувала до дверей і вийшла.
Анна кинулася сходами вниз, через двір, на вулицю — назустріч Карлові.
Тим часом Карл, оскільки трамвай не ходив, вибрав коротший шлях через провулок і звернув на вулицю вже після того, як Анна зникла.
Той самий молодий робітник, який казав, що фрау Анна може бути замужем тільки за одним, і досі стояв з цигаркою біля воріт. Зацікавлено посміхаючись, він дивився вслід Карлові.
— Що ж воно тепер буде? — звернувся він до двох своїх товаришів, розповівши їм цю історію. Багато хто в будинку вже знав, що прибув солдат, який заявив, начебто Анна — його дружина.
Не зупиняючись, Карл поспішив через двір. З вікон за ним спостерігали сусіди.
Відтоді, як загроза повернення Ріхарда нависла над Карлом і Анною, вони жили в якомусь нереальному світі, до якого ніхто і ніщо не могло проникнути, і були так тісно зв’язані, що одне-однісіньке слово, підбадьорливий погляд промовляли їм про кохання.
На другому поверсі Карл завжди уповільнював ходу, ніколи не задумуючись чому. Зробив так і сьогодні. Відчуття, що Анна з нетерпінням чекає на нього, ще більше посилилось.
Карл відчинив двері, впевнений, що вона почула його кроки і, як і він, полегшено зітхнувши, вже несе назустріч йому свої почуття.
Його приголомшення, коли він переступив поріг, було таке несподіване й сильне, що його можна порівняти тільки з приголомшенням людини, яка, щойно залишивши кімнату, повертається назад і зненацька провалюється в прірву, бо підлога
