зникла.
— Ти? — сторопіло мовив Ріхард. Але спокій його не зрадив. Брудна сорочка випала йому з рук назад, у розв’язаний клунок.— Знову тебе зустріти і так скоро!.. А я, щоб ти знав, теж щойно прийшов. Та сідай же.— Він показав на стілець.— Чи он там, на отоманці.
Щось стримало Карла запитати: «Де Анна?» Він сів. На отоманку.
Ріхард — усе ще той самий ледве помітний, приємний веселий настрій, що може бути лише в непохитної, впевненої в собі людини, яка ціною незмірних зусиль, анітрохи не надломлена, досягає своєї мети.
— Ти тут живеш?.. Ти вже іцо-небудь їв? Коли ж ти повернувся? Зараз вона має прийти, вона нас нагодує. Вже й на стіл накрито.— Тамуючи радість, він позирав, мов дитина на різдвяні подарунки, то на привабливо накритий стіл, то знов на Карла, щасливий, наче хотів сказати: «Бачиш, як мені ведеться! Ось яка Анна. Це мені винагорода за все». Потім промовив: — Накрито на двох. Отже, вона все-таки отримала мою телеграму!
Відчуваючи на серці дедалі важчий камінь, Карл дивився, як Ріхард розпаковує свій клунок, перекладаючи чисті речі в комод, а брудні — на стілець у кутку.
— Все це Анні доведеться одразу ж перепріти. Та гарно виварити з содою.
Не задумуючись ні на мить, добре орієнтуючись серед знайомих речей, Ріхард висунув верхню шухляду комода й поклав свої папери в правому кутку, де вони лежали раніше.
— Та влаштовуйся ж, роздягайся... Зустріти тебе отут!..
«Досі я не міг спитати в нього про Анну, адже він поводиться, як господар... Тепер я повинен сказати йому все. Я повинен зробити це негайно».
Це рішення відразу допомогло Карлові подолати внутрішню скутість. Зникли всі почуття. «Вирішується питання життя і смерті, вирішується все»,— подумав він, і кожен нерв у ньому раптом напружився й скам’янів, як у людини, що виходить на двобій, сповнена рішучості вбити супротивника або впасти самому.
— Ось і Анна,— сказав він і підвівся.
Ріхард не відчув, яку прірву відкрили ці три слова.
Обливаючись потом, з широко розплющеними, невидющими очима й розкуйовдженим волоссям, хитаючись, Анна ступила до кімнати.
— Він прийшов?
Спершу вона не знайшла поглядом Карла, потім упала йому в обійми.
Пригорнувши її до себе, він відчув, як гарячий вогонь щастя пробивається крізь крижаний холод. Ріхард ступив до них, наляканий і все ще нічого не розуміючи.
— Що сталося? Ти хвора?
