доли.
Піднявши над головою, немов гантелю, кашкета, банкір весело відповів на привітання комівояжера галантерейної фірми, який зробив широкий жест брилем. Задоволений вигідно укладеною торговою угодою, той якраз вийшов з крамниці, що притулилася під самісінькою прямовисною скелею.
— Яке повітря! Квіти! А які пахощі, га?! — вигукував комівояжер.— А оця стрімка скеля! Прямо-таки символ Німеччини, еге ж?
— Через те, що завжди геть мокра?
— Ні-і, оця непохитна міць!
Вони познайомились лише напередодні на сонячних ваннах.
«Ні, отакий висмоктаний, худющий як тріска кістяк, оце відвисле прищувате черево не по мені»,— сказав собі кремезний банкір, широко розставивши ноги,— руки в боки, великими пальцями наперед. Жалюгідна фігура комівояжера розсмішила його, і він марно намагався заманити чоловіка під холодний душ.
— Краще я понахиляюсь.
— ІДо-що зробите?
— Понахиляюсь! Це корисно. Руки... вгору! Руки... вниз! Коліна... зігнути! Коліна... випростати,— Комівояжер ще раз присів, викинувши наперед руки з такою силою, що в плечах аж хруснуло.— Ось так, шановний добродію, отак зберігають молодість!
— Все міняється,— відповів робітник, що стояв біля фрезерного верстата під навісом лісопильні.— Вчора відразу звільнили аж сто чоловік. Тепер на черзі ще сотні дві. У нас же десяток управителів.
— А хазяїн? — поцікавився банкір.
— Той теж якось тут був. Це вже, либонь, років п’ять тому. Якраз надумав покататися в автомобілі по горах, а заразом І на завод навідатись... Живе собі в Берліні. На днях я вичитав у газеті, що він пожертвував зразу двісті тисяч на... сдовом, на культурні заходи. На якийсь театрі
— Вірите, ось уже кілька місяців не можу вибратись у театр,— сказав комівояжер.— У нас саме сприятлива кон’юнктура!
— Так, справи, здається, знов пішли на лад... Ти попала ручкою в машину? — Банкір погладив по голівці біляву дівчинку, в якої не було лівої руки.
— Ні, я так і народилась,—хутко відказала дитина, так наче їй уже не раз доводилося відповідати на це запитання, й сховала тоненьку куксу під фартушок.
— Певно, мати не вбереглася, коли була вагітна. В наших краях таке часто трапляється, на лісопильні ж стільки нещасливих випадків... Техніка безпеки нікудишня.
— Тепер усе піде на краще,— сказав банкір.— Настають нові часи.
