Перший сухий спалах блискавки вже перетнув долину, так наче одна вершина послала сигнал іншій.
Біля паркана на тому самому місці і в такій самій замріяній позі й досі мовчки стояв чоловік у гамашах.
На крайнебі, звідки насувалася гроза, вже вдарив смугою скісний дощ; тераса кав’ярні ще була залита сонцем.
¦— Я додержуюсь правих поглядів. Радикально правих! Тільки так Німеччина може повернути свою велич,— заявив комівояжер.
— А я, знаєте, я демократ,— усміхнувся, розкошуючи своїм спокоєм, банкір.— Вождями народу повинні бути найбільш здібні, тобто ті, котрі чогось навчилися.
Прислухаючись до оплесків, що долинули знизу, комівояжер сказав:
— Що ж, я мовчу.
Перші великі краплі заляпотіли, розбризкуючись, по столу голови зборів.
Притиснувши до грудей руки, банкір підтюпцем побіг звивистою стежкою вниз, у двір лісопильні.
— Тепер обійдуться і без зборів! — вигукнув, важко дихаючи, комівояжер, угледівши, що багато робітників, позводивши коміри на піджаках, уже вискакують з воріт.
Все небо стало синім, аж чорним. Раз по раз здригалися вогненні змії, наскакуючи один на одного й переплітаючись, їх щосекунди супроводжували оглушливі удари грому.
Тільки тепер промоклий до рубчика чоловік у гама- шах покинув своє місце біля паркана і широкими кроками під прямовисними потоками води подався геть.
Банкір дістався до готелю. Двір лісопильні спорожнів.
Кількома хвилинами пізніше розкошлані хмари, схожі на поперелякуваних велетенських птахів, уже пливли високо над долиною і зникали за сніговими вершинами, які де-не-де ряхтіли на сонці. Настирливо зацвірінькали горобці. Навкруги усе було мокре й блищало.
Курортники, що мали сьогодні від’їздити, ще сиділи за обідом, коли готельна підвода, навантажена їхніми жовтими шкіряними валізами, вже поминула маневровий круг, що поволі обертався; на ньому, вилискуючи свіжим лаком, стояв останній вагон.
2
П’яний залізничник, стоячи між буферами, заточився, й останній вагон, що саме під’їхав, мало не розтрощив йому руку, якою він вимахував собі в такт.
Навіть крізь ляскіт буферів було чути п’яне горлання. Рука за звичкою схопила зчеплення. Потім він щось
гукнув до машиніста; його голос, ударившись у скелі, відбився гнівним криком, а чоловік знов подибав собі до
