Багато присутніх подіставали хусточки. Тхнуло потом. Сонце зависло над самісінькими сніговими вершинами, що вигравали, мов діаманти.
Поки наступний оратор заявляв, що він, з одного боку, все-таки не зовсім згоден із секретарем партійної організації, а з другого — вважає репліку щодо долини- саду та дівчини край водоспаду недоречною, один сивоволосий згорблений лісоруб показував сусідові свій глибоко розрубаний черевик.
— Якби я ходив босий, у мене лишилася б тільки рана. Вона сама б зажила. А черевик пропав, черевик уже не заживе.
Тут назвали його ім’я. Лісоруб протиснувся наперед І вибрався на дошки.
— Ми, стара гвардія, вже тридцять років у партії, і не треба нам розтлумачувати тактику. Тактику ми вже знаємо назубок. Правильна тактика. Все розвивається. І господарство, звісно, потрібно відбудовувати. Але заробітку не вистачає навіть на харчі. Про нові черевики нема чого й думати. І ось я питаю і кажу: я б з дорогою душею послав двох своїх хлоп’ят до реального училища, аби вони там чого-небудь навчилися і щоб їм узагалі жилося краще, ніж їхньому батькові. Але хто за
них платитиме, питаюся я вас? Тут уже нічого не вдієш; зразу ж після школи хлоп’ятам доведеться самим заробляти свій хліб. От і виходить, що вчитися вони не можуть. У мене кожен пфеніг на рахунку. Навіть як не брати до уваги одяг та взуття, і то мені треба заробляти...
— Попрошу оратора говорити до діла.— Голова зборів ледь усміхнувся. Дзеленькнув і завмер дзвоник.
Упертий старий обернувся й безпорадно подивився нд головуючого.
— Я ж так і хотів — до діла й про тактику.— Він трохи постояв, потім несподівано додав: — Це дуже важливе питання.— І спустився на землю.
Біля паркана стояв клишоногий чоловік у жовтих га- машах і з товстим записником у руці. Його замріяний погляд був спрямований на далекі пасма гір, немовби він складав вірші чи малював.
На дошки виліз профспілковий діяч, якого керівництво партії спеціально прислало сюди зі столиці,— відомий агітатор, на чиє ім’я всі не раз натрапляли в газетах.
Виходячи з загальних завдань боротьби, він нагадав про ту високу мету, в ім’я якої боролися цілі покоління робітників. Але голова зборів попросив агітатора не відволікатись і щосили закалатав дзвоником, бо учасники зборів, бажаючи почути те, що давно чекали, стали гаряче протестувати.
Агітатор, який мав усього тридцять років, стояв на дошках згорбившись, немов шістдесятилітній дід. Він ще дужче відкопилив товсту спідню губу і, ні на кого не дивлячись, чекав, поки стихне гамір. Штани на колінах у нього понадимались, худі лопатки стирчали.
Сизо-чорні хмари нависли над гирлом долини. Агітатор заговорив швидше, не зупиняючись; він усе ближче підступав до краю стосу, підкріплюючи кожне своє слово жестом. Робітники сиділи й стояли непорушно, не зводячи з нього очей.
