— А до тих, хто гадає, ніби цей невеличкий перехід відбудеться більш-м.енш мирно, коли для цього настане час, визріють економічні умови, капіталізм і робітничий клас, коли зовнішньополітичне становище та ще кілька десятків інших обставин сприятимуть цьому невеликому стрибку, до тих ваш брат не належить, еге ж? — посміхнувся прокурор і непомітним жестом голови звелів кривоногому чоловікові в гамашах, що, нашорошивши вуха, стояв одною ногою в проході, другою в купе, йти собі геть.
«Одначе цього цибатого підслухача я вже десь бачив,— промайнуло в агітатора.— Невже мій «хвіст» уже вибився в провокатори, а до мене приставили початківця?» Він усміхнувся до чоловіка в гамашах тією підбадьорливою усмішкою, яка діє на шпигів, що ще погано вміють зберігати самовладання, мов дуло пістолета.
Шпиг відповів такою самою бадьорою усмішкою.
«Отже, все-таки не початківець!»
— Ми так одне одного кохаємо, що ніяка сила не зможе нас розлучити. Ми самі, наше кохання — це для нас весь світ,— промовляв банкір до своєї молодої дружини, вагітної на останніх днях. Він надзвичайно обе> режно вів її до останнього вагона.— Яке це щастя — жити, працювати і- вмерти задля тебе. Яке щастя!
Крім цієї подружньої пари, в купе останнього вагона сиділи високого сану священик, офіцер, університетський професор, головний редактор однієї газети та комівояжер галантерейної фірми, який послужливо поступився вагітній місцем біля вікна і навіть запропонував їй свою дорожню подушку.
Вона люб’язно подякувала, дістала з валізи власну й відразу ж знов перевела погляд на свого чоловіка. Здавалося, вона водночас вдивляється в своє лоно.
— Мені було б так приємно! — ще^раз вигукнув комівояжер і забився в куток, щоб вагітній було зручніше. Він мав такий різкий голос, що агітаторові, який сидів з прокурором у суміжному купе, здалося, ніби поруч каркає ворона.
Університетський професор сидів у кутку біля дверей, вкривши коліна шотландським пледом і відкинувшись на спинку. Він задоволено спостерігав з-під шотландського кепі крізь блискучий--монокль за коротеньким обміном люб’язностей, який тим часом закінчився. Тепер мовчали всі, але професор мовчав якось особливо, і здавалося, що в дорозі він не промовить жодного слова.
Ніхто з подорожніх ще не відрекомендувався, але завдяки турботам комівояжера про молоду жінку в купе запанувала приємна атмосфера взаємної прихильності. Навіть офіцер, хоч який був стриманий, ледь усміхнувся. А скорботно-щиросердий вигляд священика беззастережно свідчив про те, що тільки взаємне добро і любов можуть пом’якшити неминучі .тяготи життя.
Сповнений рішучості стати ніжним батьком, банкір піклувався про дружину, яка мала розродитися вже через тиждень, а та відводила погляд від чоловіка лише для того, щоб поглянути на свій живіт.
— У наступних сенсаційних політичних процесах я, очевидно, знов виступатиму представником звинувачення. А тепер уявіть собі моє становище, коли- робітництво, підбурюване й кероване вашим братом, знов почне влаштовувати страйки, демонстрації, погроми і вступатиме в сутички з поліцією чи військами. Тоді я змушений буду вимагати для нього, сина нашого вельмишановного пана голови, високої міри покарання, можливо, навіть всі п’ятнадцять років...
— ...чи навіть смертної кари?
