— ... певна річ, зваживши на його ганебні мотиви, за певних умов навіть смертно! кари.
«І це для мене! Дуже мило!» — промайнуло в агітатора.
— Оце-то становище буде в мене! Ви розумієте?
— Розумію. Вам справді можна поспівчувати.
— Але насамперед — пану голові!
— 1 врешті-решт і моєму братові?
— Коли хочете — йому теж! Але революція — це боротьба...
— Так завжди каже й мій брат.
— ...а той, хто наражає себе на небезпеку, повинен рахуватися з тим, що може накласти головою... Наскільки я знаю вашого брата, до психіатра вдаватись він не стане; більше того — він використає судову залу як трибуну, щоб виголосити агітаційну промову, скористатись останньою нагодою послужити своїй ідеї.
— З перспективою смертного вироку перед очима! Невже вее-таки можна за певних умов звинуватити в ганебних мотивах і засудити на смерть... мене?
— Так! Бо такі керівники, як ви, особливо небезпечні.
„— І їх потрібно усувати, еге ж?
— Саме так!
з
Поїзд рушив. Незадовго перед цим з тієї самої курортної станції, розташованої найвище в країні, вийшов товарняк з деревом: Між рейками, де раніше, лежали колоди, ще валялася здерта кора, а на прямовисних скелях, зачепившись за мокре каміння, висіли вузькі пасма диму.
У проході стояв тільки немолодий студент корпорант, що мріяв стати прокурором. Він поглядав то на мокрі скелі, що спиналися стрімко вгору, то в глибоку долину, де на зеленому оксамиті, мов висипані з коробки іграшки, лежали крихітні голубі села. Студент то випинав спідню губу, то її підбирав — майже в лад телеграфним стовпам, що пролітали за вікном. У нього різало в сечовому міхурі. Тим-то він і не заходив до купе.
Робітник з лісопильні, що помилково попав у вагон другого класу, прихилився до сусіднього вікна І гриз зелене яблуко. Це був один із ста звільнених, він їхав до столиці, сподіваючись знайти там роботу.
— Благословенні ниви!
— А вугілля?! Вугілля нам бракує,— зітхнув комівояжер галантерейної фірми.
Священик і собі втрутився:
