За кілька місяців до цього доктор помістив у двох номерах одного наукового щотижневика великий психологічний трактат «Клич смерті як наслідок констеляції». Праця привернула увагу. Згодом у тому ж журналі з’явилася гбстра полемічна стаття якогось молодого психо- аналітика, а Зигмунд Фрейд особисто надіслав докторові прихильного листа, закликаючи його й далі працювати в цьому напрямі. Трактат про клич смерті читав і росіянин.
Доктор Кройц у науці був сміливий і своєрідний теоретик, але неймовірно кепсько розумівся на людях і був по-дитячому, аж до сліпоти наївний. До півночі він розмовляв з росіянином, який щиро переживав свій програш, про клич смерті, як наслідок констеляції.
У червні лікар поїхав на узбережжя одного великого озера, де серед лісу стояв санаторій, в якому він мав намір пройти курс лікування. Зупинився він у невеличкому заїзді над озером.
Доктор не міг працювати без кокаїну. Побоюючись, що після лікування він уже, нічого не створить, Кройц, вживаючи величезні дози кокаїну, за чотири доби виклав на папері свої думки й найновіші спостереження в галузі психоаналізу. Вийшла брошура на тридцять дві сторінки, яку він переслав дружині з проханням надрукувати приватно сотню примірників і один з них надіслати його опонентові, отому молодому психоаналітикові, що виступив проти нього на сторінках журналу.
(Коли через місяць, вилікувавшись від наркоманії, доктор поспішно здав мебльовану квартиру в Мюнхені і виїхав з дружиною до Швейцарії, власниця будинку знайшла в комірчині дев’яносто дев’ять примірників його брошури й продала їх на загортки м’ясникові тієї самої вулиці. За це вона одержала свинячу котлету. Через сорок п’ять років, у середині двадцятого століття, психо- аналітик, якому 1906 року дружина Кройца єдиному надіслала примірник брошури, вславився в Європі як найгеніальніший з живих представників і дослідників науки про психоаналіз. Ніхто й гадки не мав, що своє вчення, яке в окремих аспектах відходило від фрейдизму, він побудував на давно відкритих, вирішальних висновках колишнього свого суперника — доктора Отто Кройца. На той час доктор — постать настільки ж
геніальна, як і трагічна,— вже десятки років спочивав вічним сном).
Він стояв біля вікна у своїй кімнаті на другому поверсі заїзду. Вранці брошуру було відіслав) дружині. Всі ці чотири дні й чотири ночі він не мав і ріски в роті й лише зрідка на кілька хвилин лягав, не роздягаючись, на ліжко. Коробка з-під кокаїну була порожня.
Спустошений, з каламутними, як молоко, очима, з роз’їденими кокаїном ніздрями, він втупився поглядом униз, у перекошлане бурею озеро. Вже кілька днів над озером нависала буря.. Сьогодні годині о десятій ранку зірвався сухий, поривчастий вітер. Зробилося зовсім темно. Лише коли блискавка розпанахувала долину, ставало видно розбурхане, запінене озеро. Всього кроків за тридцять від заїзду велику будівлю санаторію, в якому доктор уже двічі проходив курс лікування, здавалося, змело з лиця землі. Берега не було видно. Озеро стало безкраїм, розлютованим морем.
Думка про те, що й третє лікування ненадовго звільнить його від недуги, білою ниткою тяглася крізь хворобливо збуджену свідомість, і вона, як усяка нитка, мала кінець: тільки поставивши на карту своє життя, він зможе його врятувати. Дістатися човном на той бік, крізь розбурханий вулкан озера! Неначе яка зіпсована грамофонна пластинка нашіптувала одне й те ж: тільки поставивши на карту своє життя, ти його врятуєш!
Коли він, похитуючись, спускався сходами, в його безживному підточеному тілі жевріло єдине бажання — поставити на карту життя, щоб урятувати його!
Надворі доктора підхопив шалений буревій і поніс, мов пушинку, через безлюдний сільський майдан до озера. Він знав, де прив’язані човни.
