Поїзд, що йшов із запізненням, зупинився. Всього на півхвилини. Вже коли він повільно рушив далі, на приступку останнього вагона, тримаючи перед себе косу, скочив захеканий селянин.
— Ще хлопцем я вивчав відповідну літературу, читав і перечитував її, до глибини душі сповнений обурення проти дикої сваволі панівних верств, до глибини душі сповнений непохитної рішучості стати народним месником, революціонером, якого ще не бачив світ.
— Таке враження, наче ви змальовуєте не своє захоплення молодості, а моє.
— Аж поки одного дня не зрозумів, що я, так би мовити, лише колекціонував революції та спроби врятувати людство.
— І все-таки ви вважаєте, що ваше життя монолітне?
Прокурор помовчав. У ці довгі секунди на його обличчі лежала печать його втопленого «я», яке ніби спинилося на березі життя, не наважуючись у нього ступити.
Потім прокурор зробив гримасу, як у гіпсової маски, що висить на стіні і застигло всміхається.
— Зі мною сталось те саме, що з отим невгамовним, який нудився за морськими просторами, а життя примістило його в магістратську канцелярію... Що ви хочете, багато людей замолоду мріяли врятувати світ. Навіть тут, у сусідньому купе, серед оцих представників держави — церкви, капіталу, армії, преси,— мабуть, знайдеться такий. Хтозна, може, навіть цей шпиг мріяв колись зробити світ кращим.
— Але ти, видно, зовсім собі не уявляєш, у що обійдеться така лісова виробнича школа-інтернат для обдарованих дітей робітників, хоча звучить це гарно,— шепотів банкір.— Будувати приміщення, обставляти їх меблями! Утримувати вчителів з довгими патлами й панночок у сандалях! А скільки харчів поглинатимуть твої обдаровані діти робітників за один довгий день на свіжому повітрі!
Вже самий погляд, яким глянула дружина, роздратував банкіра. Він знав той погляд: він красномовно промовляв, що чисте сумління вартніше такич коштів.
— А чого, власне, навчатимуться у тій лісовій школі твої «обдаровані діти робітників»? Збирати гарбузи? Робити комоди?
— Всього, розумієш, усього!.. Всебічний розвиток духовних і фізичних здібностей! Залежно від обдарування!.. Звичайно, ми теж вирощували б усе самі.
— Звичайно!
— Овочі й таке інше.
— Авжеж, овочі!.. Нічого там не ростиме, можеш мені повірити.— І раптом ніжно прошепотів:— Якщо це буде хлопчик, ми дамо йому освіту.
Назустріч їхньому поїздові, що, пихкаючи парою і скрегочучи гальмами, повільно спускався по спіралі в долину, крутим підйомом повз інший поїзд. Переповнений новими курортниками, він просувався так повільно, що за ним легко б устиг невеличкий собачка; агітатор навіть бачив, як у зустрічному вагоні-ресторані пасажири намазують маслом булочки й
