підносять до рота білі чашки з кавою, а кельнер розводить руками й знизує плечима, шкодуючи, що не може вдовольнити бажання клієнтів.
— Так, соціалізм — це моя пристрасть. І взагалі все, що пов’язане з революцією! Сьогодні не менш, ніж у пору моєї юності!
— А чому ви, власне, розводитесь зі своїм, цинізмом саме переді мною? — байдуже спитав агітатор.
Прокурор похитав головою, ніби дивуючись.
— Вам, хто постійно длубається в таких чудових поняттях, як соціалізм, самопожертва, ідеалізм, правда тощо, очевидячки, важко уявити, яке це й для нашого брата благо — хоч раз сказати всю правду.
— Принаймні ви відрізняєтеся від інших представників свого кола тим, що усвідомлюєте всю нікчемність свого світогляду.
— Ввічливим вас не назвеш! Як на мене, ви теж цинік. Принаймні досі я не помітив, щоб нікчемність мого світогляду хоч раз викликала у вас обурення з погляду моралі. Зате в деяких ваших словах я помітив запеклий цинізм.
— Цинізм полягає не в словах, що описують дійсність, а в самій дійсності...
— Пише Маркс у чудовому творі «Убогість філософії», сторінка сімнадцята,— випалий одним духом прокурор і, оскільки агітатор не приховав свого подиву, додав: — Либонь, мало хто з ваших товаришів так грунтовно, з такою пристрастю вивчав працю всього життя цього велета, як я... в пору моєї юності! Ви розумієте?
— Панове, а чи милувалися ви знаменитим віадуком,— почав у сусідньому купе банкір,— коли ми підіймалися вгору?
— Захоплююче видовище! — вигукнув комівояжер.— А панорама — розкіш!
— Так, ця панорама відразу нагадує мені релігійні картини великих художників давнини,«— проказав банкір і, коли приємно зворушений священик схвально й зацікавлено поглянув на нього, повів далі: — Приблизно через годину ми його проїжджатимемо. Ви неодмінно зверніть на нього увагу... Уявіть собі: високогірна долина, утворена могутніми, мов герої, стрімкими бескидами в снігу; навсібіч, аж до обрію, тягнуться гірські пасма, порізані романтичними ущелинами, а посеред долини — просто-таки чарівний зелений конусоподібний пагорб з гострою вершиною. Справжня ідилія, достоту, як на старовинних релігійних картинах.
— їй-богу, немає потреби, повірте мені,— гукнув, сміючись, прокурор до шпига, який, тримаючи в руках записник, весь час підслуховував під дверима, а коли поїзд смикнуло, несподівано потрапив на очі.
— Точнісінько так! Ви дуже гарно змальовуєте,— похвалив головний редактор. Він дістав з валізи пляшку вина та штопор і запитливо глянув на шпига, який тепер устромив носа в це купе.
— Його послали на курорт лише задля моєї особистої безпеки. Але інакше він не може, він повинен був застенографувати всю вашу промову. Такої сумлінної людини я ще не зустрічав.— Прокурор дістав з портфеля кілька списаних аркушів.— Хочете прочитати запис промови, яку ви сьогодні опівдні виголосили на лісопильні? Те, що він вигадав від себе, я взяв у дужки. «Капіталістів потрібно викорінювати вогнем і мечем, отрутою і кинджалом. Усіх до одного — на гілляку!» Цьбго ж ви напевне не казали.
