раніше висловленого ним твердження, що в двадцятому столітті преса — не другорядна річ.
— Нас може врятувати тільки праця і вугілля,— бурмотів напівсонний священик.
«...через камінь скаче...»
— Ні, цей народ... не загине.
«Коли пес...»
Тим часом звільнений з лісопильні робітник лагодив у проході широке вікно, що було напіввідчинене і, як сказав провідник, не зачинялося відтоді, як вагон наново полакували.
4
У кінці вагона, прихилившись до стінки, стояв чоловік. Всю дорогу він проставляв у записнику якісь цифри, потім заходився лічити гроші — трохи великих банкнот та силу дрібних — і нарешті порівняв остаточну суму зі своїми записами.
Зненацька чоловік розчахнув двері й вистрибнув з вагона. Скотившись із високого залізничного насипу, він подивився вслід останньому вагону, що, відділившись від поїзда, рівномірно котився на тлі краєвиду.
Колія в цьому місці проходила горизонтально чи, скоріше, підіймалася трохи вгору, отож відстань між відчепленим вагоном і поїздом швидко збільшувалась.
Поїзд усе віддалявся. Скоро він зник за виступом гори.
Коли поїзд минув будку й, повискуючи гальмами, став повільно спускатися крутим схилом по спіралі у глибоку головну долину, стрілочник неквапом перевів стрілку для товарняка з деревом, що йшов слідом.
Звідси поїзди з деревом направлялися по зубчастій колії вузькою, порізаною ущелинами бічною долиною до великого тартака, розташованого біля підніжжя гори.
Стрілочник свиснув на свого собаку й рушив до будки. По дорозі помацав десяток миршавих головок червоної капусти на грядці, ніби иа сміх обнесеній плотом заввишки по коліна.
Раптом чоловік рвучко випроставсь і обернувся. Він ще встиг угледіти, як стрілку, вилискуючи на сонці свіжим лаком, повільно поминув вагон другого класу і по інерції, все нарощуючи швидкість, помчав крутосхилом у бічну долину.
Стрілочник перелякано скрикнув. Собака загавкав. Вагон зник.
Звільнений робітник, виглянувши у вікно в задніх дверях услід пасажирові, що вистрибнув з вагона, тої ж миті пригадав, як колись, ще малим, йому непереборно хотілося смикнути стоп-кран. Але батько щоразу забороняв чіпати його. Робітник рвучко — ноги ще на порозі, а руки вже біля вікна — перетнув купе, ніби тепер, через тридцять років, батько нарешті дозволив йому зірвати стоп-кран. Пасажири попрокидалися від дрімоти.
Вхопившись лівою рукою за край відчиненого вікна, він простягнув праву до стоп-крана і всім корпусом смикнув на себе. При цьому йому довелось висунути голову у вікно, і тут він побачив, що вагон відчепився.
