У дверях з’явився студент-корпораит.
— Там якийсь чоловік вистрибнув з вагона!
Не задумуючись ні на дрібку секунди, комівояжер відказав:
— Якщо це робить йому приємність — його справа! Крім того, він мій конкурент.
Влучний дотеп розвеселив супутників. Певний, що для самопочуття вагітної на останніх днях нема нічого кращого, ніж веселий настрій, банкір ніжною усмішкою заохочував дружину теж повеселитися разом з усіма. Вона зласкавилась на коротку, ледь помітну усмішку,
яка, щойно з’явившись, одразу ж згасла і ще якусь мить жевріла на вустах.
Університетський професор, який схрестив руки й сидів, забившись у куток, показав, що може всміхнутися навіть з трохи банального дотепу.
Офіцер, що скидався на манекена в мундирі, з очима, ротом, лобом і приклеєною застиглою усмішкою, не виявив нічого, крім виправки.
Комівояжер кинув ще один дотеп:
— Наш поїзд надолужує згаяне. Мчить, як чорт до гарненької чернички,га?!
Священик підібрав плед, відхилився зручніше на м’яку спинку і промовив лагідно й співчутливо:
— Хан його господь береже! А чому ж він вискочив?
Робітник ЦОПОЛО'ГНІВ. Він повільно обернувся. Від нестями йому відібрало мову.
— Цей підозрілий суб’єкт вес час лічив гроші,— обізвався студент.— Хіба вгадаєш, чому такі люди вискакують на ходу.
Кинувши швидкий погляд на столик біля вікна, банкір упевнився, що дорогоцінна шкатулка з прикрасами на місці.
Очі в робітника оскляніли. Невеличкі запорошені вусики тремтіли. Побілілі губи розтулилися:
— Ми відчепились від поїзда.
його слова подіяли, як блискавка, але грім ударив не зразу. Комівояжер галантерейної фірми, неймовірно вражений і немовби вже відчувши дотик смерті, роздратовано вереснув:
— Як відчепилися?
Вагон, гуркочучи, мчав крутою зубчастою колією в долину.
— Тут же... тут... тут уже нічого не вдієш. Тут... туг нічого не вдієш. Тепер усьому кінець! — Робітник боком і так
