Зникли останні сліди живих масок — тих масок, які протягом життя були обличчями. З’явилося обличчя первісної людини.
Всі сахнулися назад, чимдалі від віадука, несамовито борюкаючись, збиваючи один одного з ніг і ревучи в смертельному жахові; кожен прагнув притиснутись до задньої стінки, щоб бути на вісім метрів далі від смерті.
Перед лицем неминучої, невідворотної смерті мужність зрадила і офіцера. Його скроні похололи.
У проході під ногами валявся золотий годинник з обірваним ланцюжком, а поруч — стенограмник шпига. Шотландське кепі університетського професора прилипло до стінки під вікном.
Ні бога, ні Ісуса Христа, ані матері божої, всемогутність яких сорок років проповідував священик, більше не існувало. Церква безгучно розвалилась.
— Свята Маріє, матір божа, заступися за нас, грішних, нині і в годину нашої кончини, амінь! — молився навколішки віруючий селянин.
Породілля зсунулася з сидіння на підлогу й, розставивши ноги, ставала сторчма. її пронизливі зойки переважали весь гармидер. Чоловіка в неї більше не було.
Робітник учепився руками за край полагодженого ним вікна; він уже помітив, що поряд одне життя бореться за інше, нове життя. І коли його знов відкинуло в купе, він, так само просто й природно, як перше взявся ла- годит вікно, приступив до іншої невідкладної справи: став навколішки й почав допомагати породіллі:
— Тужся! Тужся!
Впершись лівою рукою жінці в груди, правою він витяг на світ дитину.
У дверях напівлежав заціпенілий від страху перед такою безглуздою смертю агітатор і притискував до очей кулаки.
. Переступивши через нього, прокурор, якого кидало від однієї стінки до другої, пробирався проходом до пасажирів, що збилися в кінці вагона.
Університетський професор лежав ницьма, вткнувшись носом у підлогу, і здригався від судорожного крику.
З роззявленого аж до вух рота головного редактора, в осклянілих очах якого, як і в очах усіх інших, відбилася неминуча смерть, на професора звисала, погойдуючись, довга нитка слини.
Власник каруселі, яка в цей час крутилася десь у далекому гірському селі, збожеволів. Вискочивши з першого купе, він помчав у другий кінець проходу, шарпнув двері й вилетів з вагона.
Ті, що збилися під стінкою, побачили, як тулуб власника каруселі відірвався в плечі від руки. Тільки через секунду пальці випустили ручку дверей, і рука, описавши велику дугу, полетіла на свіжу ріллю й увігналася в землю, застрягнувши сторч розчепіреними пальцями до неба.
Двері, притиснуті повітрям> до зовнішньої стінки, лишились відчинені.
