Це було, неначе одна планета зверталася до іншої, а та її не чула.
Машиніст дав пару і так смикнув паровоз, що загриміли буфери. Поштовх передався вагонам та пасажирам, і життя почалося знов: гуркаючи, скрегочучи й повискуючи, як приводні паси, молоти та напилки в заводському цеху, поїзд з деревом повільно поповз у долину.
Врятовані стояли в проході й дивились у вікна. Який чарівний краєвид! Багаті поля, вбогі поля. А на телеграфних дрогах рясно повсідалися пташки. Вони то злітають, то знов сідають, розтуляють дзьобики, щебечуть, тільки нічого не чути.
Банкір вийшов з купе в прохід і сказав:
— Кремезний хлопець!
— Різниці в швидкості не можна не помітити, еге ж? — пожартував комівояжер.
Студент корпорант знайшов свого золотого годинника, приклав його до лівого вуха, приклав до правого. Годинник цокав.
Шпиг уже підняв з підлоги свій стенограмник. Здмухнувши з нього порох, він розгладжував два списані аркуші.
Агітатор спостерігав за ним.
— Ви вже знов готові?
— Незадовго до закінчення війни у зчіплювача загинули обидва сини. Жінка з горя померла. Відтоді він і запив,— розповідав машиніст, подаючи робітникові синій емальований кухоль, в якому лишилося трохи кави.
— Тепер вони його, певно, виженуть.— Робітник надпив і повернув кухоль.— Тоді йому кінець.
— Так, тоді йому кінець.
Машиніст допив каву.
— Не накинути запобіжних гаків! Такого недбалого зчіплювача треба гнати втришия! — заявив банкір.
— Атож! -
— Здається, він теж соціаліст,— сказав офіцер.
— Ми все так ретельно приготували! Дитяча кімната з ванною, сповивальним столом. Всі дерев’яні частини покриті білим лаком. Гаряче лакування! Дитяча білизна просто зворушлива! Тільки колиска — предивна річ шістнадцятого століття — темна. А туї... така несподіванка! Якійсь бідній жінці, що лежить у вогкому підвалі й навіть не знає, чи зможе вона прогодувати свою дитину, і то легше й зручніше.
— Шляхи господні незвідані,— сумирно й поважно прорік священик,
