Мрія про власне домашнє вогнище за таких умов не могла здійснитися Цнотлива дівчина, з якою він був заручений, за дев’ять років постаріла й під час війни зачахла, мов охляла пташка, не переживши жодної ночі кохання. Не сповнилася й мрія нареченої виставити у власному домі на комоді, щоб бачили гості, футлярчик з шістьма срібними ложечками на голубому оксамиті.
Та ось ціни, здається, усталились, хоча й на неймовірно високому рівні. Тепер треба, нарешті, знайти й остаточно усунути помилку. Війна вже кілька років як закінчилась. Безладдя, щоправда, ні. Злидні панували жахливі. Речі першої потреби коштували значно дорожче, ніж навіть у війну. На думку пана Гефера, про деякі верстви населення можна було сказати, що вони голодують. Війна закінчилась, але в певному розумінні вона все-таки тривала. Та хоч би там як, а помилку треба було шукати і знайти серед самих службовців, адже держава й магістрат, без сумніву, достатньо піклуються про людей, які сумлінно виконують свій обов’язок.
Найточніший розподіл платні, ощадливість, сумлінне виконання своїх обов’язків і послух — ось -що було головне. І — порядністьі У своєму житті пан Гефер не допускав нічого непорядного. Переглядаючи своє життя, він не знаходив нічого такого, що змусило б його почервоніти. Якось давно, коли його наречена, за два дні до смерті, вже на смертній постелі, захоплено грІГлася срібним футлярчиком, підбитим голубим оксамитом, від необачного жесту з її худенького плеча зсунулася сорочка. Гефер одразу ж відвернувся до вікна.
Тільки одного він, оскільки в сусідній кімнаті жили дві особи жіночої статі, соромився і, якби міг, уникав би. То був шум спущеної води в убиральні. Та хоч як обережно тягнув він за ланцюжок, вода завжди виривалася з шумом.
Навіть тепер, на саму згадку про це, він з'ашарівся, і на його обличчі поволі проступали і знов зникали безліч великих вугрів.
Сьогодні пан Гефер остаточно вирішив відмовитись від давньої мрії — мати коли-небудь золоті окуляри. Він зрозумів, що такої витрати він не зможе собі дозволити навіть після очікуваного призначення його на посаду заступника завідувача бюро. Кожної другої половини місяця він змушений був усе-таки витр-ачати всі гроші, заощаджені на початку місяця, а перед платнею навіть зовсім відмовлятися від обіду.
Роками він тішив себе надією, що, коли надіне окуляри в тоненькій золотій оправі, вугрі з лиця посходять. Це була єдина романтична мрія в житті пана Гефера.
Серед загальної розгубленості, тривоги й безладдя в країні він вважав своїм обов’язком ще енергійніше, ніж досі, ухвалювати відповідні рішення і, хоч там що, якомога скоріше дати лад своїм приватним справам. Адже якщо кожен виконуватиме свій обов’язок, все знов повернеться на краще.
Своє позавчорашнє рішення пан Гефер постановив відтепер вважати за остаточне: окантовку крис не міняти, а при вітанні братися за котелок збоку, щоб зберегти окантовку принаймні в такому стані.
Тепер йому залишилося тільки відшукати головну помилку, яка, мабуть, ховалася в найнеобхідніших щоденних витратах. Але це він вирішив відкласти на другий ранок. Бо зараз вій смакуватиме чаєм. Робити дві справи відразу або, роблячи одну, думати про іншу, Гефер не звик.
У сусідній кімнаті приглушено цокотіла швейна машинка. На вулиці, десь зовсім близько, почувся багатоголосий протяглий крик, який раптово обірвався й так само раптово залунав ще голосніше.
Досада й рішучість надали обличчю пана Гефера поважності і твердості. З таким крижаним і незворушним виглядом він
