вирішив і сьогодні пройти крізь натовп звільнених робітників, які вже багато днів збиралися в кінці вулиці перед ворітьми великого заводу.
Навіть службовці постворювали якісь організації і ставили перед державою свої вимоги. А держава ж — їхня годувальниця...
Кинувши погляд на будильник, він багатозначно підняв палець. Ні, цього з ним не повинно статися! З ним ні! За двадцять два роки Гефер жодного разу не запізнився, на службу. Він промовив до себе: «Я б цього не пережив. Я буду прикладом і взірцем для всіх службовців країни, й не тільки для службовців».
Через кілька хвилин до кімнати пана Гефера з відром та ганчіркою зайшла повна, бліда й недокрівна дочка фрау Гонер. Вона прибрала вмивальник, стягла з ліжка постіль, зваливши при тому з тумбочки на підлогу будильник, і розіслала на підвіконні, щоб провітрювалася, перину. Піднявши будильник і впевнившись, що він цокає, вона вийшла з кімнати.
В адресне бюро, де служив пан Гефер, прислали нового службовця — молодика, що втратив на війні ліву РУКУ-
Вікна бюро виходили на північ, у двір, куди ніколи не заглядало сонце. Коли новенький за півгодини до початку роботи прийшов на службу — цього ранку вперше,— в кімнаті було ще так темно, що він не міг нічого побачити. Видно було тільки довгу чорну людську руку, що, мов примара, ковзала туди-сюди по віконній шибі.
Спостерігаючи, як із сутінок поволі виступає довга, на всю стіну, картотека з численними ящичками, новенький замислився, чому так міцно тримається затхлий дух паперу та пилюки, хоча підлога щойно вимита і ще навіть не просохла.
У позначених літерами алфавіту ящичках зберігались адреси та інші відомості про мешканців міста. Кожен службовець завідував певною кількістю ящичків.
У вранішньому світлі, що помалу заповнювало довге приміщення, з’явилися шість письмових столів.
Нікого з службовців ще не було. Стрілки на циферблаті, що світлою мерехтливою плямою враз виступив зі стіни, показували за дві хвилини восьму.
Нечутно увійшов худий високий чоловік, повісив пальто в шафу і прошепотів своє ім’я:
— Адам Анкер... Пан завідувач покаже вам ваше місце.
В його безбороде бліде обличчя так органічно вписувались золоті окуляри в тоненькій оправі, наче він народився в них і виріс.
Через кілька секунд надійшов пан Гефер. Зосереджено й ретельно він заходився поправляти письмове приладдя, яке й так лежало в бездоганному порядку, натягнув нарукавники і ще якусь хвилю марно шастав поглядом по столу, шукаючи безладдя.
У двері, немов у мультиплікаційному фільмі, вкотився кругленький кривоногий чоловічок, миттю скинув пальто і знову зник — то був кур’єр адресного бюро Аберле.
Незворушність, з якою пан Гефер, подавшись усім корпусом уперед, тарабанив пальцями по столу з нетерплячки почати
