роботу і не починаючи її, свідчила про таку гармонію душі, що цієї миті новенький бажав тільки одного: опинитись на його місці. Одержавши завдання переписати якийсь папір, він ретельно вивів червоним чорнилом заголовок.
Під час перерви на підобідок мова зайшла про те, що останнім часом жінки дедалі частіше вдаються до абортів. Службовець, який дотримувався думки, що при встановленні розміру платні найвищі органи влади не зовсім несвідомо припускаються помилки, заявив: ніхто не має права приводити на світ дітей, якщо не може їх прогодувати.
Пан Гефер підняв палець:
— Даруйте мені, колего, але такими легковажними розмовами ви сприяєте вчинкам, що їх наше право недвозначно кваліфікує як злочин... Згідно з германо-рим- ським правом діти, яких зачато, повинні бути народжені.
Від цього обов'язку звільняють лише особливо тяжкі хвороби.
О шостій вечора, коли розчиняються двері контор, майстерень, торгових будинків, ворота заводів, випускаючи армію трудящого люду, пан Гефер, підхоплений потоком сотень квапливих ніг, також поспішав додому. Його сповнювало почуття, що й він бере участь у виробництві товарів, які стоять в осяйних вітринах усієї країни, чаруючи зір покупців, що й він вносить свій скромний, посильний вклад у розв’язання гігантського завдання — будь-що повернути країні колишній лиск і лад.
Сьогодні, як і всі двадцять два роки — чотири рази на день,— він зробив гак і обійшов провулок, що мав погану славу. Тут тримали свої крамниці з потаємними задніми кімнатами переховувачі, тут було кубло на кублі, переповнені всілякими волоцюгам#; підпільними акушерками, інвалідами війни, повіями та їхніми дітьми, безпритульними, підозрілими . особами з фальшивими паперами — одне слово, люмпен-пролетаріатом.
Пан Гефер доїв свій шматок хліба і завів будильник.
Наступного ранку дочка фрау Гонер поставйла перед дверима пана Гефера пляшку зі спиртом — обережно, щоб не розбудити квартиранта раніше сьомої, І вийшла з матір’ю на вулицю. Вони збиралися здати готові сорочки й одержати матерію для нових.
У квартирі панувала тиша. Службовець лежав горілиць, простягнувшись і поклавши худі руки поверх ковдри, поки його сон не обірвав рев звільнених робітників, який, наростаючи, перетворився на грім і на верескливих жіночих голосах досяг своєї верхньої межі. Було пів на дев’яту ранку.
Пильний погляд пана Гефера впав на стрілки масивного, випробуваного будильника, який так само цокав, але дзвінок якого вчора вранці після удару об підлогу поламався. За своїм звичаєм, Гефер трохи повернувся до вікна — виглянути, яка надворі погода.
Його охопив такий жах, що він повільно опустив голову на подушку. Він непорушно застиг у невиразному передчутті, що з цієї миті все життя розпалося навпіл і тепер його майбутнє ніколи не вдасться погодити з минулим.
Раптом він скочив з ліжка, стягнувши ковдру й заплутавшись у ній, упав, підвівся, заметушився по кімнаті, натягнув штани, схопив зубну щітку і, неспроможний позбулися звички, почав шукати відстовбурчену волосинку. Але вхопити її ніяк не міг.
Нарешті охоплений лихоманкою чоловік усвідомив, що цей ранок аж ніяк не повинен бути схожим на тисячі інших ранків його двадцятидворічної служби, що сьогодні треба відмовитись від звичної послідовності дій і поламати давній принцип:
