приводу відчути себе старшими, ніж вони були насправді,— вона просто замкнулася в собі.
Вона відкинула серпанок і трохи злякано, мов уві сні, дивилася, як юна француженка з базедовими очима, учениця професора Осьтак, раптом рішуче перетнула сту* дію, загасила свічку в кутку і кинулася на матрац до Лотти, яка покірливо зімкнула повіки й розтулила вуста. Гуго Люк прихилився поруч до стіни, байдуже спостерігаючи за ними.
Новий любчик Воля, хлопчина років чотирнадцяти, що втік від свого вчителя, одного аугсбурзького шевця, непорушно сидів на низькому ящику, нахилившись уперед і підперши рукою голову. Коли Воль лагідно поспитав, що з ним, той, не змінюючи пози, відповів:
— Я думаю.
— Я не чую голосу твоєї крові,— дорікнула гарна з себе, повна білошкіра росіянка юнакові, що його всі прозивали Цапком, і попливла в темний куток, де просто на підлозі цілувалися- парочки. В студії горіло всього кілька свічок.
Цапок вивчав право й,щомісяця одержував від батька чималу стипендію. Він згаював час серед богеми, яка урізноманітнювала йому студіювання нудної юриспруденції, а натомість великодушно дозволяла сплачувати свої борги в кав’ярні «Стефані». Хлопець розчаровано кинув у темний куток ще один жагучий погляд і підставив Фріцові свою чарку. Той налив і тут-таки позичив у Цапка грошей.
Фріц мав щедру душу і обмаль грошей. Коли йому щастило позичити якусь марку, він міг віддати її кожному, хто вчасно встигав попросити. Позичені й перепо- зичені гроші мандрували від одних відвідувачів «Стефа- ні» до інших і стікалися, ніби кров до серця, до кельнера Артура, що викреслював рядок-другий в своєму записничку, а назавтра пускав ті гроші в обіг, тепер уже у вигляді яєць і кави.
Коньяк подіяв на порожні й голодні шлунки незрівнянно дужче, ніж смерть діє на молодість. Обличчя розчервонілись. Очі блищали. Запеклі суперечки про літературу та мистецтво вщухли. Тільки саме життя залишалося темою розмов, життя і в центрі його — податливі дівчатка. Навіть Карло Гольцер, якого ніщо не могло вивести з рівноваги, впав жертвою коньяку. Черевики Маріньяно стояли в кутку, а він сам дибав по студії в самих шкарпетках із чаркою в руці й шкірив великі мавпячі зуби.
„ Тунашек, румун з довгою масною чуприною і краваткою у стилі Лавальєр, що мав десь такий вигляд, як, мабуть, двадцятип’ятирічний Данте, освідчувався огрядній блондинці, притискаючи руку до серця:
— Я хотіти вічно жити з тобою на Рів’єра.
Вона ж, якась графиня з Прибалтики, пальці, зап’ястки й шия якої були внизані діамантами, що на них уся ця похоронна компанія могла б спокійно дожити віку, зніяковіло, але цілком щиро відповідала, що піде за ним хоч на край світу. За день до цього вона несподівано втратила розум і закохалася в юного Данте, котрий щовечора відробляв у «Сімпліціссімусі» свою вечерю, триндикаючи на скрипці «Мрії» Шумана.
(Коли через півтора місяця Міхаель якось простував по Тюркенштрасе до кав’ярні «Стефані», він побачив юного Данте, що непорушно стояв біля розчиненого вікна на другому поверсі. Він водив рукою сюди-туди між лутками, а помітивши Міхаеля, з яким особисто не був знайомий, кинув одне-однісіньке слово: «Кінець»).
У темному кутку хтось голосно й уперто доводив, що моногамія — свинство, а шлюб — тільки підстава для розлучення. Захмелілий Цапок аж затупав ногами від захвату; можна було подумати, що він збирається використати коли-небудь цей вислів, виступаючи захисником у шлюборозлучному процесі й не ризикуючи попасти просто з судової зали до
