Навесні Міхаель і Софі поїхали в одне село під Мюнхеном. Доктор Кройц вибрав Міхаелеві на дорогу десяток книг, серед них і два романи, які Міхаель усе своє життя разом з «Війною і миром» вважав найвидатніши- ми творіннями світової літератури: «Мадам Боварі» та «Червоне і чорне».
Новенький, ще й не тинькований цегляний будиночок стояв на порослому травою пагорбі, за якусь сотню кроків од чималого соснового бору. Позаду нього був сарай з двома коровами та двома десятками курей, далі город, а за три хвилини ходи лежало озеро. Вони найняли світлицю з двома вузенькими, лише прооліфленими ліжками з ялинових дощок. Щойно настелена підлога була також з ялинових дощок і також покрита оліфою. Все пахло свіжістю.
Батько й син працювали в лісі й цілі дні не з’являлися вдома, молоду ж господиню — сухорляву й руду, мов кішка, з білими віями і бровами — вони теж рідко бачили. Міхаель і Софі були зовсім самі — навколо жодної живої душі, тільки природа та її голоси.
Яйце коштувало три пфеніги, літр молока — дванадцять, хліб, овочі та фрукти нічого не коштували, а'жит- ло — чотири марки на місяць. Міхаель позичив у АнрІ дванадцять марок — сума цілком достатня для тривалої літньої відпустки.
У полі водилися ще зовсім молоденькі зайчата, і Міхаель час од часу ловив їх. Софі допомагала. Біля озера був невеличкий, майже круглий розплідник коропів; раз на рік воду спускали, і тоді безпомічну рибу можна було вибирати, як викопану картоплю. Та Міхаель навчився ловити руками старих коропів, що заривалися в мул попід берегом, навіть тоді, коли воду не було спущено. Тож обоє весь час ласували то смаженою зайчатиною, то коропами — відвареними або в сухарях.
З трухлявих балок та дощок, що залишилися від сарая, багато років тому розваленого бурею, Міхаель збив пліт і зробив весла. На озері був острівець, де тисячі чайок відкладали свої яйця в трав’яні гнізда.
— Якщо в гнізді кілька яєць,— пояснив молодий селянин,— то вони вже засиджені й для їжі не придатні, якщо ж там тільки одне яйце, то воно свіже.
Софі й Міхаель з ранку до вечора в самих купальниках — щодня сідали на свій пліт і перепливали на острівець; виявилось, що чаїні яйця з свіжою салатою — напрочуд смачна лакоминка.
Для двох закоханих, часом у купальниках, а часом і без них, для закоханих, що нічого, крім одне одного, не бажали, ця невелика долина була раєм, а острівець — потаємним любовним кубельцем, над яким постійно кружляли, зблискуючи на сонці, великі білі птахи.
Якось уранці в понеділок, Софі поїхала до Мюнхена, щоб накупити матеріалу для малювання. Назад вона не повернулася. Даремно Міхаель ходив увечері на стан- иіюГЯе приїхала вона ні другого дня, ні третього. Він написав їй раз, потім удруге. Відповіді не було. Так минуло два тижні.
Міхаель сидів на лавці перед будиночком; була та чудова пора, коли день переходить у вечір. Але рай — долина, озеро й острівець кохання — увесь цей рай тепер не тішив його. Старий селянин, що над усе турбувався про взуття й щовечора, повернувшись з лісу, старанно вимивав теплою водою з милом свої важкі чоботи телячої шкіри з шнурками, мідними вушками й грубими шкіряними ремінцями, а потім годинами натирав їх вовняним віхтем, змащеним салом, показав Міхаелеві лівого чобота, халява якого була розрубана сокирою.
— Ногу розрубаєш, то вона заросте, а чобіт уже не заросте,— скрушно зітхнув він.
Міхаель пригадав своє дитинство, матір, пригадав, як важко було роздобути черевики і як дорого вони коштували. Ці
