спогади й бідкання старого лісоруба, що, похитуючи головою, все оглядав розрубану халяву, затискаючи її великим пальцем, напрочуд відповідали його душевному стану. І чарівна тиха долина видалася йому справді пустельною і похмурою.
Міхаель спакував до валізки свої книжки та малюнки й попрощався. Дорогою на станцію він зупинився на березі озера. Побачивши пліт, який ще два тижні тому так втішав їх, а тепер обернувся на брудно-сіру потороч, його охопив чорний страх забобонної людини, що ніби передчуває смерть рідних. «Але ж мені повідомили б, якби з нею щось сталося!» Уже всоте він запитував себе, чому не повернулась Софі. І не знаходив відповіді. В поїзді йому відлягло на серці. За дві години він буде в неї.
Але в студії Софі не виявилося. Не прийшла вона й на піч. Друзі запевняли, що нічого не знають. Другого дня вранці він марно чекав її в школі живопису. Опівночі він востаннє зайшов до кав’ярні «Стефані»: вона сиділа з доктором Кройцом.
Почуваючи себе винною, Софі відчужено підібгала вуста, коли Міхаель підійшов до їхнього столика. Доктор тільки зиркнув на нього, водночас скручуючи цигарку з тютюну впереміш із чаєм.
— Що сталося, Софі? Чому ти не приїхала? Що сталося?
За неї відповів доктор, втупившись в не заклеєну ще цигарку:
— Я вам потім поясню.
Міхаелеві, який досі не відав, що таке ревнощі, боляче стиснуло серце.
— Де ти була сьогодні вночі? — несамохіть вихопилося в нього.
Тоді доктор запитливо глянув на Софі, кивнув і швидко підвівся. Вона рушила за ним. Міхаелеві не вдалося перехопити її погляду. Він стояв як спаралізований. Удар був несподіваний. Міхаель відчував, яку необмежену владу має доктор над Софі, і бачив на ео- бі, що ревнощі тільки збільшують безсилля того, хто страждає. Він навіть не запитував себе, чи є для них підстави: муки ревнощів заглушили його свідомість.
Фріц, трохи напідпитку, підійшов зі Спелою до нього, й широко усміхаючись, промовив:
— Ну ось, тепер ти все знаєш. Доктор не хотів, щоб ми тобі казали. Після того, як він проаналізує Софі, вона повернеться до тебе.
Але доктор — два тижні він ні на мить не розлучався з Софі ні вдень ні вночі — шляхом аналізу вже визначив, що стосунки Міхаеля й Софі грунтуються на комплексах, які, задля душевного спасіння дівчини, треба знищити в .корені. Другого дня вони зустріли Міхаеля на вулиці й проминули його, ніби порожнє місце.
Лише через кілька тижнів Міхаель, якого весь час терзали ревнощі, знову побачив Софі — після незмінного чатування перед її будинком, день і ніч, з надією поговорити з нею віч-на-віч. Годині об одинадцятій вечора вона поверталася додому, під руку з Фріцом.
Доктор Кройц, для якого й ревнощі були комплексом, вдався до рішучого перегрупування сил. Своїй дружині, яку він поважав і любив, Кройц накинув швейцарського анархіста, а молодій удовичці Спелі росіянина, внаслідок чого вивільнився Фріц, що на основі аналітичних висновків видався йому найкращим партнером для Софі.
