Міхаель заступив їй дорогу. Він хотів поговорити з нею. Софі спробувала обминути його, мовляв, однаково нема про що розмовляти. Фріц ніяково всміхався, він усе ще не міг повірити в своє щастя. Непогамовний гнів закипав у Міхаелевих грудях.
— Не шкірся, ти, ідіоте нещасний!.. Софі, прошу тебе, ходімо зі мною.
Лише тепер, коли вона вийшла на яскраве світло дугового ліхтаря, Міхаель міг добре розгледіти її. Він вражено шукав знайомі риси. Ніби наново перебудований дім, так і її лице, все ще зберігаючи щось знайоме, виглядало зовсім інакше — на ньому з’явилися якісь нові, чужі ознаки суворості й напруження, немов ото Софі, відкинувши всі сумніви, вирішила жити відтепер інакше, стати зовсім іншою жінкою. Приголомшений Міхаель відчув у ній чужу волю, йому навіть здалося, що він упізнає в її обличчі фанатичний вид доктора Кройца. Це була вже не та Софі. Коли з її вуст зірвалося слівце, часто вживане доктором,— констеляція,— Міхаель у безсилому відчаї оступився і дав їй дорогу. Фріц зайшов слідом за нею до будинку.
Міхаель стояв на протилежному боці вулиці і бачив, як спалахнуло темне вікно студії. Годинник на вежі пробив одинадцяту, а хлопець усе дивився й дивився нагору. Він стояв у довгій шерезі знехтуваних, які знають, що їхня кохана з іншим, і все ж болісно сподіваються, що вікно, можливо, й не погасне.
' Вікно погасло. Ще змалку Міхаель навчився тікати від жорстокої дійсності в царство мрій. Багата уява дарувала йому години примарного щастя. Але тепер ця уява спричиняла нестерпні муки. Скільки ночей він провів із Софі на вузенькій отоманці, вона завжди клала голову йому на груди — він уже знав її звички. А тепер з нею Фріц.
Для Міхаеля це було занадто.. Завдяки Софі йому вперше в житті засвітив отой промінчик, що єднає чоловіка й жінку. Йому здавалося, що він не витримає своєї розпуки. Зненависть і безсилля — ці двоє близнят — заполонили його душу й цілком оволоділи нею. Вся його зненависть обернулася проти доктора, що втрутився в їхнє життя й розлучив його з Софі. Думка застрелити Кройца зродилася зненацька, і від цієї миті для Міхаеля все інше перестало існувати. Дорогою додому він уже був тільки знаряддям убивства доктора Кройца.
Анрі мав пістолета — він любив постріляти й час від часу виходив у поле повправлятись на старих консервних бляшанках. Наступного дня — близько дванадцятої — Міхаель натиснув кнопку на дверях доктора Кройца. Коли служниця повідомила, що вранці доктор виїхав, Міхаель відчув, як стає безтілесним і наче розчиняється в сірому повітрі.
Доктор подався з Софі та Фріцом на острів Гельголанд. Багатьма роками пізніше Міхаель не раз запитував себе, як склалася б його доля, якби він того ранку застав доктора вдома.
Тепер Міхаель міг зробити наступний крок у житті; йому було двадцять п’ять років. День при дні він намагався приглушити малюванням болісні спогади, які не давали йому працювати. Дороблявся до того, що ввечері вже не тримав олівця. Вночі ж ним вільно оволодівала уява. Якось йому приснилося, що він виліпив у пату-' ральну величину голову й тіло Софі і взяв ту фігуру, зігріту теплом його рук, до себе в постіль. Прокинувшись і все ще під враженням сну, він подумав, а чому б цьому і хправді не здійснитись.
Міхаель поставив собі за мету створити шість композицій з фігур і видати їх окремим альбомом. Він мав скласти собі ціну, заради Софі. Однак його техніка не досягла ще такого рівня, щоб перенести на папір збережений пам’яттю дівочий, образ. Для кожної композиції він робив десятки шкіців і жодного не доводив до кінця. Невтомною працею Міхаель помалу вчився передавати на папері те, що бачив внутрішнім зором. Ця постійна напруга енергії не спадала цілий рік.
Взимку 1908 року він узяв участь в одному засіданні, що відбулося в глухому закапелку якогось шинку. За брудним, залитим пивом столом сиділо вісім художників на чолі з Кандинським. Того вечора було засновано групу «Голубий вершник».
