божевільні.
Спела сиділа на матраці в ногах своєї товаришки Лотти, а та дрімала на руках у француженки. Графиня з Прибалтики пішла зі своїм Данте десь у інший, блискучіший світ. Всі шість пляшок коньяку спорожніли. Запала якась невиразна пустка. Близько четвертої ранку порозходилися й інші пари. Спела залишилася.
Другого вечора, коли Міхаель заглянув до кав’ярні, Фріц і Спела сиділи під вікном на м’якій канапі, притулившись одне до одного, мов голуб’ята. .
Фріц був тонконогий і з невеличким черевцем. Зачесане назад біляве волосся, цупке й густе, як джунглі, спадало на чоло й покривало скроні аж до брів, утворюючи одне ціле з золотими окулярами, в яких Фріц, певно, й на світ народився. Словом, Фріц скидався на сільського вчителя, що втік до міста.
Він розповів Міхаелеві, що вічно голодний композитор, пан Бетховен, під час оргії повісився в сусідній студії, і співчутливо закінчив:
— А саме вчора від мене йому могло дещо перепасти — десять Цапкових марок чи принаймні п’ять.
Міха&іь поцікавився, коли ж похорон, і на Фріцово- му обличчі з’явилася широка усмішка, яка не сходила доти, доки він, нарешті, не здобувся на відповідь: «Післязавтра». Ця усмішка допомагала йому виграти час, вона розквітала завжди, коли його запитували про будь- що. Фріц був тугодум.
Зубожіла графиня Ревентлов, маленька, худенька, проте ошатно вбрана,— згодом вона написала веселу книжку про свої любовні походеньки,— зайшла до кав’ярні й кивнула Міхаелеві. Після свого краху вона знайшла другу батьківщину серед богеми й відтоді дивилася на все із спокійною посмішкою: хай буде, що буде!
Міхаель сів за свій столик і замовив Артурові варених яєць. За два роки перебування в Мюнхені він багато чого навчився — в професора Осьтак у школі живопису, а ще більше в кав’ярні «Стефані», на дискусіях, що тривали цілісінькі дні, а то й ночі,— про бога, про світ і про життя. Спершу він уважно стежив за чужими думками, але одного дня несподівано для себе виявив, що може міркувати й сам, і то цілком незалежно. В богемній кав’ярні, відвідувачі якої підривали й нищили життєві устої, він, крім усього іншого, навчився дивитися на життя по-новому.
Кав’ярня «Стефані» була університетом, що відкрив для Міхаеля здобутки людського розуму, а оскільки доля позбавила його часу н коштів на вивчення грубезних книг, то він мусив самотужки подолати всі щаблі науки, щоб причаститися до тих здобутків. Він витримав свій іспит в університеті «Стефані», став професором і отримав кафедру — столик під грубою. Замовляти в Артура варені яйця, навіть без пфеніга за душею, Міхаель теж навчився. Артур-спаситель тільки те й робив, що записував борги до свого потріпаного записника.
Через багато років, ставши вже відомою людиною, Міхаель навіть сказав собі, що саме Артури в богемних кав’ярнях — справжні меценати й спасителі, які рятували синів богеми від голодної смерті, поки ті вибивалися в люди чи безнадійно йшли на дно. Він навіть вирішив, що нові напрями в мистецтві частково торували собі шлях завдяки тим-таки європейським Артурам, які підтримували життя в бунтівниках, чиїх революційних робіт роками ніхто не купляв — доки їхню творчість ставало просто неможливо викреслити з історії мистецтва. І він знав, сам бачив, як сотні синів богеми йдуть на дно, й тільки один з цілої сотні досягав того, чого б він ніколи не досяг, якби не було отих сотень інших, що разом з ним голодували, думали, боролися, готували йому грунт. Він знав, що і Гуго Люки, і Карло Гольцери, і Йоганнеси Волі, хоч як їм тяжко доводиться, з надією роблять свій внесок до загального котла творчості, який потім дістається комусь одному. Всі його симпатії, його дружні почуття тоді і згодом належали європейській богемі та європейським Артурам, які допомогли йому стати тим, ким він став.
