«Нічого не виправляти, лишити все так, як є, а завтра піти в бюро і почати нове життя!» Надзвичайно збуджений, він зазирнув дочці фрау Гонер в очі й палко прошепотів:
— Один раз — не гріх!
Дівчина відвернулась, хоча й знала, що пан Гефер, який ненавидів навіть «Фауста» Гете, бо там розповідається про падіння Гретхен, мав на увазі щось зовсім інше.
«Я ж запізнився один-однісінький раз. Один раз — і двадцять два роки бездоганної служби. Один раз не гріх... Так, але якщо я поставлюсь до цього випадку легковажно, тоді це буде вже гріх. І тоді прощай гордість за свою двадцятидворічну службу, прощай зміст і мета всього життя... «Треба було вчасно прийти...»
Внутрішньо Гефер був уже надломлений, коли його спіткав ще один удар,— він побачив нового однорукого службовця. Той упевнено простував вулицею, сповнений гордощів за свою роботу, і ні на кого не звертав уваги. Гефер бачив: то наближається втілення самого порядку. І він, помітивши гурт колег, що виходили з приміщення магістрату, шмигнув у лихої слави провулок. Життя завалилося, і він опинився під його уламками.
Якась жінка, молода, висока, в задрипаному чорному платті, що спокусливо облягало її дебелі форми, ліниво й байдуже спитала:
— Гроші маєш?
Так само байдуже вона взяла їх з його спітнілої долоні й рушила до шинку. За нею, мов за випадковою сполучною ланкою між колишнім життям і новим, безвладно почвалав Гефер. Двері шинку проковтнули його. Цілу годину Гефер апатично сидів коло тієї дівчини, оглушений громом оркестру та п’яного співу, і тупо дивився в очі вбивць. Довкола нього продавали, купля- ли, перепродавали крадені сувої матерії. Сім голів довго схилялися над діамантовим перснем, що виблискував на білому шовку футляра.
Раптом усе стихло. Спотворені обличчя скам’яніли: у дверях з револьверами напоготові постало кілька поліцейських на чолі з офіцером.
— Руки вгору!
Тих, у кого не було жодних документів, забрали з собою. Імена всіх інших записали. Попав до того списку й Гефер.
Дівчині було байдуже — піде Гефёр з нею чи зостанеться. Вона навіть не повернула голови й не здивувалась, коли побачила його поруч.
Вони пройшли під кількома мостами, проминули останні будинки міста й подалися понад річкою. Вони не мали чого сказати одне одному. Дівчина байдуже брела крізь бруд і злидні. Біля човнярці спинилась, перевірила одну із закинутих нею донок — вудка була порожня — й рушила берегом далі попід залізничним мостом. Гефер апатично чвалав за нею крізь ніч.
Коли вони впіймали й випатрали рибину, дівчина попростувала до чогось темного, що зблизька виявилось розваленим сараєм без дверей.
Вона скинула своє благеньке спокусливе шмаття, впала на солому й одразу заснула.
