Недільного ранку в серпні Йоганна сиділа в одному з крісел, обтягнутих потертою штофною тканиною у зелених квітах. Повітря в кімнаті було задушливе й важке. На спущені жалюзі припікало сонце. В його промінні, що просіювалося крізь щілини, кружляли порошинки.
Одяг на Йоганні був трохи поношений, проте охайний. Волосся пофарбоване в рудий колір, губи й повіки підведені. Ще юне обличчя мало змарнілий вигляд. Від кутиків трохи скривленого рота розбігалися дві зморшки. Коли правий бік її обличчя нервово посіпувався, вона стуляла повіки.
Цілу ніч Йоганна провела в поїзді і просто з вокзалу подалася до лікаря, проминувши рідний дім, який вона залишила всупереч волі батька три роки тому.
Вона сиділа непорушно, поклавши тонкі руки на бильця крісла. їй пригадалося, як колись, ще в дитинстві, закутавшись у вовняну ковдру, вона часто простоювала взимку після обіду на балконі й посинілими від морозу, задубілими пальцями записувала номери трамвайних вагонів, щоб узнати, скільки разів проходить мимо кожен із них. Всі вони були їй підвладні. Згадала також, що перше місце завжди посідав дев’яносто другий номер.
Йоганна побачила невелику фруктову крамничку, в якій вона багато років, йдучи з ранцем за плечима до школи, щоранку купляла на сніданок яблуко, завжди стривожена й засмучена тим, що не розв’язала задачі з арифметики.
її обличчя пересмикнулось. Під грудьми знову дуже замлоїло. В коридорі грюкали двері — лікар робив вранішній туалет. Він ще спав, коли такої незвично ранньої пори прийшла пацієнтка.
Йоганна не ворушилася. Вона мала такий байдужий вигляд, неначе все пережите актрисою Йоганною за останні три роки нестримно вело її, цілком непідвладну собі, до цієї приймальні й нарешті всадовило в це крісло в зелених квітах.
У неї щоразу пересихало в горлі, як тільки вона згадувала оці три роки змарнованих ілюзій, запеклої боротьби за ролі, що вимагали брутальної і невластивої їй жорстокості, щойно згадувала оту суміш жадоби, заздрощів та вдаваного пафосу, в чаду яких гйнули безпосередність, сила і щирість почуттів.
Сидячи отак і дивлячись поперед себе невидющим поглядом, вона скидалася на жінку, яка коштом неймовірних труднощів і жертв вирушила була в далекі краї шукати дорогу людину і ось повернулася ні з чим.
Покоївка, що, напіводягнена й ще не зачесана, відчиняла Иоганні двері, зайшла до приймальні й підняла жалюзі. У йоганни було таке відчуття, ніби яскраве світло карбує на її щоках зморшки. Помітивши в себе на спідниці плями, вона затулила їх руками.
Дівчина провела Иоганну до кабінету лікаря. В ніздрі вдарив важкий дух карболки: кімната не провітрювалась з учорашнього дня. В скляній шафці поблискували пінцети, скальпелі, щипчики. Иоганнин погляд спинився на потертому медичному кріслі, придбаному лікарем у лахмітника.
Зазирнувши мимоволі в дзеркало, вона сіла. її знов охопила цілковита байдужість. У віконні шиби билися мухи.
Раптом Йоганна відчула,, як крутиться земля. Десь узявся велетенський чорний жук з блискучим ножем між крилами й розтяв землю навпіл. З неї ударив карболовий газ. Обидві половинки земної кулі стали провалюватись, а йоганна кудись полетіла.
