Яке гарне може бути життя! Треба тільки любити одне одного, милуватися своїми дітьми і жити просто- просто. А її життя за останні роки?! Провінційні актори, літературні суперечки в кав’ярні до самого ранку, цигарки, дим, опухлі. обличчя. Зі сходом сонця — по домівках.
А тут усе лишилося, як колись. Тільки інші діти бігають навколо ставка, інші діти збирають каштани.
Туга за власним дитям охопила Иоганну з новою силою. Вона виразно уявляла собі, як воно в ній лежить, склавши рученята й ніжки. На лобику в нього залягла велика зморшка, а губки міцно стулені. Наче сердилося на свою маму.
Йоганна вибігла з парку і повернулась до будинку лікаря Кронера. Довго ходила перед вікнами, долаючи нестерпне бажання зайти й відмовитись від операції. «Відмовитись!» її вуста скривила посмішка.
Лікар Кронер сидів за письмовим столом і записував свої прибутки та борги пацієнтів, час від часу попиваючи лікер та потягуючи гаванську сигару.
«Досить лише піднятись нагору, сказати одне слово, і в мене буде дитинка. Дівчинка! Моя маленька дівчинка!.. А потім?»
«Екзамени я складав завжди. Але Гуго Манге був безперечно талановитіший. Що правда то правда!.. Однак тепер' він, здається, геть занепав. Та ще й знівечив життя цій дівчині».
Лікар обернувся до дружини* що розкладала пасьянс, і лагідно поплескав її по великому животі.
Відтоді, як фрау Кронер завагітніла, вона тільки те й робила, що грала сама з собою. Вона могла без утоми розкласти двадцять пасьянсів підряд, знов і знов радіючи, коли .карти підтверджували, що в дитини будуть блакитні очі, як у лікаря Кронера..
На кухні сиділа служниця, плела для свого посагу панчохи і водночас складала листа нареченому. В домі панувала цілковита тиша і спокій.
Раптом фрау Кронер скрикнула, карти випали з рук. Все тіло стенулося. Вона ясно відчула, як усередині в неї наче щось обірвалось. Одразу ж по тому відійшли води. Доктор зателефонував своєму колезі. Служниця побігла по акушерку.
Як тільки починалися перейми, фрау Кронер затримувала подих, щоб хоч трохи вгамувати біль. Лікар прив’язав до бильця ліжка в ногах мотузку й подав другий кінець дружині. Треба самій викликати потуги, пояснив він. Коли починаються перейми, вона повинна тягнути за мотузку і ще більше тужитись, тоді дитина швидше появиться на світ.
Фрау Кронер спробувала потягти й аж закричала. Все тіло судомно пересмикнулось. Нестерпний біль усередині рвав її, краяв і душив. Серце важко гупало. Очі вилазили з орбіт. Дихання, здавалося, ось-ось припиниться. Градом котився піт.
То ось що діється щоразу, коли на світ з’являється людина! Жінка ладна була радше вмерти відразу.
— Це лиш початок,— сказав лікареві колега, оглянувши породіллю.— Справжні перейми, судячи з усього, почнуться тільки вранці. Втім, все йде найкраще. Головка дитини лежить в отворі шийки матки. '
